Суть тезису та його призначення
Терміни «бандерівці» і «нацисти», що застосовуються до сучасної України, не відображають реальність. Це політичні ярлики, створені для демоназації української нації та виправдання військової агресії. Основна мета таких наративів — формування образу «ворога» у внутрішньої та зовнішньої аудиторії, нібито виправдовуючи будь-які дії агресора.
Використання історичних діячів як символів «зради» або «неонацизму» дозволяє пропагандистам переносити індивідуальні дії на цілий народ, створюючи ілюзію моральної переваги та необхідності «рятівної інтервенції».
Механізм маніпуляції
Структура пропагандистського твердження ґрунтується на кількох ключових психологічних та риторичних прийомах:
- Перенесення вини — окремі історичні події або постаті інтерпретуються як характеристика всієї нації;
- Перетворення національної ідентичності на загрозу — мова, культура та історія подаються як доказ «небезпечності»;
- Презентація агресії як «безпеки» — військові дії виправдовуються гаслами захисту або «денацифікації»;
- Обезособлення — вся нація позбавляється індивідуальних характеристик, стаючи об'єктом колективного засудження.
Ці механізми посилюються постійним повторенням, емоційним забарвленням заголовків, історичними паралелями («боротьба з фашизмом») та фокусуванням на окремих гучних подіях, які узагальнюються на всіх громадян.
Сучасна Україна і міф про «нацистську державу»
Пропаганда Кремля намагається надати сучасним подіям в Україні історичний відтінок, посилаючись на національно-визвольні рухи XX століття. Насправді це не має жодного стосунку до сучасного стану країни. Сучасна Україна — демократична, плюралістична держава з різноманіттям політичних і етнічних груп.
- Парламентські вибори — націоналістичні партії сумарно отримали менше 2%, що підтверджує маргінальність радикальних рухів;
- Багатопартійна система — підтверджена звітами ОБСЄ, демократична структура держави забезпечує плюралізм думок;
- Різноманітність національностей у владі — у державі представлені різні етнічні групи, включаючи президента, що демонструє плюралізм і спростовує міф про «монолітний нацизм»;
- Етнічне та мовне різноманіття — більшість військовослужбовців розмовляє російською, а державна політика спрямована на захист прав усіх етнічних груп.
Таким чином, спроби кремлівської пропаганди представити Україну як монолітну «нацистську державу» повністю суперечать фактам і сучасному соціально-політичному устрою країни.
Юридичний аналіз: що приховує цей міф
Пропаганда про «бандерівців» використовується для виправдання порушень міжнародного права. Реальні норми, які порушує агресор, включають:
- Стаття 2(4) Статуту ООН — заборона застосування сили проти територіальної цілісності; Резолюція ES-11/1 від 2 березня 2022
- Резолюція 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії»; A/HRC/52/NGO/63
- Норми Женевських конвенцій та Додаткових протоколів, включно із забороною колективних покарань та депортацій;
- Документи та моніторингові звіти OHCHR / HRMMU про порушення прав людини на окупованих територіях.
Отже, міф про «бандерівців» слугує відволікаючим інструментом, що приховує реальні правові порушення, включаючи напади на цивільне населення, руйнування інфраструктури та примусові переселення.
Внутрішні протиріччя міфу
Міф демонструє очевидні протиріччя:
- В Україні законодавством заборонена нацистська пропаганда, що робить звинувачення в «нацизмі» безпідставними;
- Депортації та примусова зміна громадянства, здійснювані окупаційною владою під приводом «денацифікації», порушують міжнародне право; звіти OHCHR
- Росія активно співпрацює з ультраправими партіями в Європі, що демонструє вибірковий підхід до «боротьби з нацизмом»;
- Узагальнення терміну «нацизм» на всіх громадян України перетворює його на інструмент дискримінації та політичної маніпуляції.
Фактичні цілі наративу
- Зняття відповідальності Росії за агресію;
- Виправдання фізичного насильства російськими силами проти мирного населення;
- Створення внутрішньої атмосфери страху та репресій на окупованих територіях шляхом звинувачення місцевого населення у «співпраці» з Україною;
- Культурна асиміляція та заміна ідентичності на окупованих територіях; OHCHR / HRMMU
- Легітимізація міжнародного втручання на користь агресора під приводом «денацифікації».
Ці цілі демонструють, що пропагандистський наратив є інструментом стратегії та тактики війни, а не відображенням історичної чи політичної реальності.
Основні джерела та матеріали
- Офіційні звіти OHCHR / HRMMU: моніторингові та тематичні звіти
- Статут ООН, Женевські конвенції, резолюції ES-11/1 та 3314 (XXIX)
- Документи ПАРЄ щодо незаконної анексії та агресії (Док. 15689)
- Аналітичні дослідження OSINT, Bellingcat та Atlantic Council щодо пропагандистських кампаній
Про авторів
Цю статтю підготувала та перевірила команда експертів у сфері міжнародного права, прав людини та геополітичного аналізу. Учасники мають понад 15 років досвіду у дослідженнях, правовій документації та розробці навчального контенту.
Методологія
Контент на цьому сайті збирається та перевіряється експертами у галузі міжнародного права, прав людини та геополітичних досліджень. Джерела включають офіційні правові документи, національне та міжнародне законодавство, резолюції ООН, звіти міжнародних організацій та перевірені відкриті джерела. Кожне твердження перевіряється за кількома первинними та вторинними джерелами, що гарантує точність, нейтральність та надійність незалежно від теми — чи то аналіз порушень російського законодавства, українського права чи міжнародних правових норм.
Заява експертів
Автори підтверджують, що представлена інформація відображає встановлені правові тлумачення та документовані факти. Аналітика базується на принципах міжнародного права та загальновизнаних геополітичних оцінках. Для забезпечення прозорості та довіри надаються посилання на офіційні документи та звіти.
Дата останньої зміни: 25/11/2025