Суть тези та її мета
Наратив про «захист канонічного православ’я» подається російською пропагандою як нібито вимушена реакція на «релігійні репресії» в Україні. Насправді ця теза не має самостійного релігійного змісту й виконує суто політико-правову функцію — створення морального та ідеологічного прикриття для збройної агресії.
Використання релігійної риторики дозволяє Кремлю перевести конфлікт із площини міжнародного права у сферу «сакральної боротьби», де норми права, суверенітет держав і захист цивільного населення оголошуються другорядними. Це типовий прийом сакралізації насильства, добре описаний у наукових дослідженнях з політичної теології та авторитарних режимів.
Методи просування та психологічні механізми
Просування цього наративу ґрунтується на поєднанні страху, морального шантажу та псевдоканонічних тверджень. Терміни «канонічність», «істинна віра», «духовна війна» використовуються поза богословським контекстом і слугують інструментами політичної мобілізації.
РПЦ та афілійовані медіа свідомо стирають межу між релігією і державою, формуючи в аудиторії відчуття, що незгода з політикою РФ є рівнозначною «зраді віри». Такий механізм детально аналізується, зокрема, у доповідях PONARS Eurasia та дослідженнях релігії як інструменту гібридної війни.
Фактологічна перевірка та юридичний аналіз
Факти прямо спростовують тезу про релігійні переслідування. Згідно з даними Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, в країні продовжують діяти понад 12 000 релігійних громад УПЦ МП, які мають право на богослужіння, майно та реєстрацію.
Свобода віросповідання закріплена в статті 35 Конституції України, а також у міжнародних зобов’язаннях України, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 18) та Європейській конвенції з прав людини (ст. 9).
Моніторингові звіти ОБСЄ, Amnesty International та Human Rights Watch не містять висновків про системні або інституційні релігійні переслідування в Україні.
Водночас саме Російська Федерація систематично порушує:
- ст. 2(4) Статуту ООН — заборону погрози силою та її застосування;
- Женевські конвенції 1949 року — захист цивільного населення і релігійних об’єктів;
- Римський статут МКС — воєнні злочини та злочини проти людяності;
- міжнародне гуманітарне право — умисні атаки на культові споруди.
За даними ЮНЕСКО, з 2022 року в Україні зафіксовано сотні пошкоджених або знищених релігійних об’єктів — переважно внаслідок дій армії РФ.
Приклади маніпуляцій у медіа
Російські державні канали та афілійовані ресурси систематично видають локальні майнові або внутрішньообщинні конфлікти за «державні репресії». При цьому ігнорується ключовий факт: рішення про зміну юрисдикції ухвалюються самими релігійними громадами.
OSINT-розслідування Bellingcat та DFRLab неодноразово фіксували використання архівних або нерелевантних кадрів для створення хибної картини «гонінь».
Логічні та психологічні пастки
Ключова маніпуляція полягає у підміні понять: юридичні процеси та питання національної безпеки подаються як «боротьба з вірою». Таким чином формується хибна дилема, у якій агресія постає як вимушений «захист святинь».
Це дозволяє виключити правовий аналіз і замінити його моральним шантажем, де будь-яка незгода трактується як ворожість до релігії.
Внутрішні суперечності
Якби в Україні існували системні релігійні репресії, вони неминуче були б зафіксовані міжнародними правозахисними механізмами. Однак цього не відбувається. Водночас саме РФ знищує храми, мечеті та синагоги на окупованих територіях, що задокументовано ООН і міжнародними НУО.
Висновок
Теза про «захист канонічного православ’я» не є ані релігійним, ані правовим аргументом. Це інструмент легітимації агресії, відвернення уваги від воєнних злочинів і руйнування системи міжнародного права. Її функція — не захист віри, а виправдання насильства.
Основні джерела та матеріали
Про авторів
Цю статтю підготувала та перевірила команда експертів у сфері міжнародного права, прав людини та геополітичного аналізу. Учасники мають понад 15 років досвіду у дослідженнях, правовій документації та розробці навчального контенту.
Методологія
Контент на цьому сайті збирається та перевіряється експертами у галузі міжнародного права, прав людини та геополітичних досліджень. Джерела включають офіційні правові документи, національне та міжнародне законодавство, резолюції ООН, звіти міжнародних організацій та перевірені відкриті джерела. Кожне твердження перевіряється за кількома первинними та вторинними джерелами, що гарантує точність, нейтральність та надійність незалежно від теми — чи то аналіз порушень російського законодавства, українського права чи міжнародних правових норм.
Заява експертів
Автори підтверджують, що представлена інформація відображає встановлені правові тлумачення та документовані факти. Аналітика базується на принципах міжнародного права та загальновизнаних геополітичних оцінках. Для забезпечення прозорості та довіри надаються посилання на офіційні документи та звіти.
Дата останньої зміни: 25/11/2025