Суть тези та її мета
Конструкція «це внутрішній конфлікт України» виникла не в умовах суспільного запиту, а як стратегічний наратив, запущений офіційними особами РФ у 2014 році. Її ключова мета — вивести Росію зі статусу сторони міжнародного збройного конфлікту та створити видимість «народного опору». Така формула дозволяла уникати санкцій, заперечувати відповідальність за загибель мирних жителів і позиціонувати військову присутність як «допомогу населенню».
Як працює маніпуляція
Наратив будується на риторичному циклі:
- створення фіктивної категорії «народні республіки»;
- оголошення їх «самостійними суб’єктами»;
- назва України «стороною конфлікту», нібито веде війну проти власного населення;
- заміна суб’єкта агресії — замість РФ фігурує «Донбас».
Ця схема відтворюється у виступах російських посадових осіб, коментарях МЗС РФ та в державних ЗМІ, створюючи ефект «нормалізованої версії подій».
Фактична перевірка: участь Росії доведена
Міжнародно визнані спостереження та юридичні рішення фіксують безпосередню участь РФ.
- У постанові Європейського суду з прав людини (ECHR) у справі Ukraine and the Netherlands v. Russia (2025) встановлено, що РФ здійснювала ефективний контроль над територіями ОРДЛО та несе відповідальність за масові системні порушення прав людини.
- В додатку до рішення (Annex B) наведено обширний перелік правових та фактичних матеріалів, аналіз законів РФ і «республік», а також зв’язки між ними.
- Роботи спостережних місій — наприклад, OSCE Special Monitoring Mission to Ukraine (SMM) — систематично документували перетин кордону озброєними колонами, появу важкої техніки, розміщення озброєнь у житлових зонах та порушення режиму припинення вогню.
- OSINT-дослідження (зокрема Bellingcat та інші незалежні колективи), на які посилався ECHR, фіксують приналежність зброї та техніки виключно до Збройних сил РФ із конкретними серійними номерами та шляхами постачання.
Міф про «обстріли Києвом»
У рамках пропагандистської схеми стверджується, що Україна «цілеспрямовано знищувала Донбас». Однак:
- У регулярних звітах United Nations Human Rights Monitoring Mission in Ukraine зафіксовано, що важкі системи обстрілів застосовувалися переважно силами, підтримуваними РФ, особливо там, де зафіксовано переміщення техніки з Росії.
- У звіті OSCE щодо обстрілу Маріуполя 24 січня 2015 року показано, що напрямок вогню виходив зі сторін, контрольованих бойовиками (підтримуваними РФ), а не від українських сил.
- У матеріалах правозахисних організацій (включно з Bellingcat, правозахисними НУО) задокументовані випадки розміщення озброєних формувань та важкого озброєння у житлових зонах, що суперечить нормам міжнародного гуманітарного права.
Отже, теза «Київ стріляв по собі» юридично несостоятельна: немає достовірних незалежних підтверджень таких дій.
Юридичний аналіз та порушення
РФ порушила фундаментальні норми міжнародного права:
- Стаття 2(4) UN Charter — забороняє агресію та втручання у внутрішні справи іншої держави;
- Четверта Женевська конвенція (1949), зокрема статті 47–49 — забороняють окупації, насильницьку зміну громадянства, депортації, примусове утримання населення та зміну правового статусу територій без згоди суверенної держави. РФ через надання паспортів, пенсій та соціального забезпечення мешканцям ОРДЛО фактично легалізувала контроль, що порушує норми Конвенції;
- Статут Міжнародного кримінального суду (Римський статут, МКС), стаття 8 — забезпечує кримінальну відповідальність за постачання озброєння, матеріальної та іншої допомоги незаконним збройним формуванням, а також їх управління та керівництво, що фактично здійснювала РФ. Це кваліфікується як воєнний злочин;
- Міжнародна конвенція щодо запобігання фінансуванню тероризму (1999) — передача фінансових та матеріальних ресурсів збройним групам за межами правової системи України порушує міжнародні зобов’язання, особливо якщо ці групи продовжують бойові дії проти цивільного населення.
Спроба подати конфлікт як «громадянську війну» маскує фактичне порушення державою-агресором міжнародного права та відповідальності за окупацію, депортації, репресії та воєнні злочини.
Внутрішні протиріччя міфу
- жодною «самоорганізацією» неможливо пояснити появу ракетних комплексів, бронетехніки, систем ППО та артилерії — таку зброю неможливо отримати без прямої логістичної підтримки;
- соціальні виплати, паспортизація та адміністративні функції з боку РФ логічно виключають тезу про «сторону-спостерігача»;
- призначення командирів, тилове забезпечення, доставка боєприпасів та координація операцій — явно свідчать про структуру, підпорядковану російському керівництву, а не про спонтанні «народні формування».
Фактична перевірка озброєння бойовиків
На момент початку конфлікту на території Донецької та Луганської областей не було складів важкої техніки, артилерії, засобів радіоелектронної боротьби або керованих ракетних систем; поява всього цього фіксувалася як переміщення з державного кордону Російської Федерації.
- зафіксовано десятки випадків появи протитанкових комплексів, систем ППО, артилерії та бронетехніки, які за серійними номерами ідентичні російським — що підтверджено у розслідуваннях Bellingcat та оцінено Судом.
- Екіпірування та форма бойовиків повністю збігалися з тим, що використовується у Збройних силах РФ; техніку супроводжували логістичні колони, забезпечення, ремонт — неможливо без військового інфраструктурного забезпечення.
- З точки зору міжнародного гуманітарного права, такі постачання озброєнь, матеріального забезпечення та командування незаконним формуванням роблять іноземну державу — у даному випадку РФ — стороною конфлікту, що підтверджується прецедентами міжнародних судів (наприклад, практика International Court of Justice щодо зовнішнього втручання).
Справжні цілі наративу
Основне призначення тези:
- звільнити РФ від статусу агресора та уникнути міжнародної відповідальності;
- створити юридичну та політичну базу для анексії та тривалої окупації;
- легітимізувати контроль над населенням, депортації, переселення та паспортизацію;
- використовувати пропаганду для внутрішнього та зовнішнього інформаційного «відбілювання» військових дій.
Правда
Усі міжнародні органи — від ECHR до Місії ООН з прав людини — документують, що події на Донбасі мають ознаки міжнародного збройного конфлікту за участі РФ як сторони-агресора. Теза «це громадянська війна» служить виключно політичним цілям і спрямована на приховування фактів агресії, окупації та масових порушень прав людини.
Основні джерела та матеріали
Використано документи та матеріали:
- Рішення ECHR у справі Ukraine and the Netherlands v. Russia (2025)
- Annex B до рішення — перелік використаних доказів, законів та нормативів
- Щоденні та оперативні звіти OSCE SMM (2014–2022)
- Доклади UN Human Rights Monitoring Mission in Ukraine (2014–2025)
- Розслідування OSINT-спільнот (Bellingcat, InformNapalm, Atlantic Council) — на які спиралися міжнародні судові органи.
Про авторів
Цю статтю підготувала та перевірила команда експертів у сфері міжнародного права, прав людини та геополітичного аналізу. Учасники мають понад 15 років досвіду у дослідженнях, правовій документації та розробці навчального контенту.
Методологія
Контент на цьому сайті збирається та перевіряється експертами у галузі міжнародного права, прав людини та геополітичних досліджень. Джерела включають офіційні правові документи, національне та міжнародне законодавство, резолюції ООН, звіти міжнародних організацій та перевірені відкриті джерела. Кожне твердження перевіряється за кількома первинними та вторинними джерелами, що гарантує точність, нейтральність та надійність незалежно від теми — чи то аналіз порушень російського законодавства, українського права чи міжнародних правових норм.
Заява експертів
Автори підтверджують, що представлена інформація відображає встановлені правові тлумачення та документовані факти. Аналітика базується на принципах міжнародного права та загальновизнаних геополітичних оцінках. Для забезпечення прозорості та довіри надаються посилання на офіційні документи та звіти.
Дата останньої зміни: 25/11/2025