Росія та стаття 51 Статуту ООН: міф про «право на самооборону»

Фраза, якою виправдали вторгнення

«Росія діє строго за статтею 51 Статуту ООН — право на самооборону». Такий тезис звучав з трибуни, в зверненнях і офіційних документах. Він мав надати легітимність повномасштабному вторгненню. Звучить переконливо — але лише до того моменту, поки не звернутися до самого тексту та практики міжнародного права.

Що насправді говорить стаття 51 Статуту ООН

Стаття 51 Статуту ООН говорить: «Ніщо в цьому Статуті не применшує невід’ємного права на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на члена Організації, до того часу, поки Рада Безпеки не вжме заходів…»

Ключові обов’язки, які випливають із цієї норми:

Що сталося 24 лютого 2022 — факт агресії, а не самооборони

Коли 24 лютого 2022 року війська Російської Федерації перетнули кордон України та розпочали наступ на стратегічні міста — це був акт збройної агресії, а не законний захист. Україна не здійснювала нападів на Росію, не концентрувала війська на кордоні, не погрожувала ядерною зброєю і не ініціювала бойових дій.

По суті — Росія першою застосувала силу, порушуючи норму статті 2(4) Статуту ООН, яка забороняє застосування сили проти територіальної цілісності та політичної незалежності іншої держави.

Схема з «захистом росіян на Донбасі» та спроба колективної самооборони

Російська влада намагалася обґрунтувати втручання «на прохання» самопроголошених республік — Донецької Народної Республіки та Луганської Народної Республіки.

Проте ці утворення не є державами-членами ООН, і колективна самооборона в рамках статті 51 передбачає захист держави-члена, яка зазнала нападу. Навіть посилання на «геноцид» не дає права на одностороннє застосування сили — як показав Міжнародний суд ООН (МС ООН) у рішенні від 16 березня 2022 року.

Суд прямо зазначив, що надані Москвою докази геноциду на момент початку бойових дій були недостатні, а спроба прикрити вторгнення посиланням на самооборону — юридично несостоятельна.

Що вирішила світова спільнота та міжнародні інституції

– 2 березня 2022 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію ES-11/1, яка засуджує агресію та закликає до негайного виведення військ Росії з території України.

– 16 березня 2022 року МС ООН видав проміжне рішення, у якому зобов’язав Росію негайно припинити військові дії та дотримуватися зобов’язань за Конвенцією про запобігання геноциду.

– В офіційних документах, поданих РФ до суду 7 березня 2022 року, Росія заявляла, що «спецоперація» базується на статті 51 і звичайному міжнародному праві.

Проте жоден МС ООН, жодна світова спільнота не визнали це самообороною — а кваліфікували як акт агресії та порушення міжнародного права.

Навіщо був цей юридичний прийом — що він приховує

Оголошуючи війну під виглядом «самооборони», Росія намагається легітимізувати агресію, зняти з себе відповідальність за злочини, окупацію, руйнування, загибель цивільних, переміщення населення, руйнування інфраструктури. Це спроба представити агресію як захисний, «законний» акт, замаскувати порушення принципів Статуту ООН.

Але міжнародне право, практика ООН та досвід судових рішень показують — самооборона можлива лише за наявності фактичного нападу, а не надуманих приводів. Будь-який акт агресії під виглядом «захисту» — порушення статті 2(4) Статуту ООН та міжнародних норм.

Реальна картина

Росія стала першим і, ймовірно, єдиним після 1945 року членом ООН, який публічно використав статтю 51 для виправдання повномасштабного вторгнення без жодного фактичного нападу з боку країни, на яку вторглися. Це — грубе порушення базових норм міжнародного правопорядку. Практично жоден міжнародний орган, жоден суд, жодна серйозна юриспруденція не визнали її дії правомірними.

Ті, хто посилається на «право на самооборону», намагаються приховати агресію за юридичним фасадом. Але закон — не ширма. І міжнародне право — не буква на папері, а правила, від яких залежить життя мільйонів. І поки люди вірять у цей міф — війни не закінчуються.

Основні джерела та матеріали

Аналіз базується на наступних міжнародних документах та судових актах:

Про авторів

Цю статтю підготувала та перевірила команда експертів у сфері міжнародного права, прав людини та геополітичного аналізу. Учасники мають понад 15 років досвіду у дослідженнях, правовій документації та розробці навчального контенту.

Методологія

Контент на цьому сайті збирається та перевіряється експертами у галузі міжнародного права, прав людини та геополітичних досліджень. Джерела включають офіційні правові документи, національне та міжнародне законодавство, резолюції ООН, звіти міжнародних організацій та перевірені відкриті джерела. Кожне твердження перевіряється за кількома первинними та вторинними джерелами, що гарантує точність, нейтральність та надійність незалежно від теми — чи то аналіз порушень російського законодавства, українського права чи міжнародних правових норм.

Заява експертів

Автори підтверджують, що представлена інформація відображає встановлені правові тлумачення та документовані факти. Аналітика базується на принципах міжнародного права та загальновизнаних геополітичних оцінках. Для забезпечення прозорості та довіри надаються посилання на офіційні документи та звіти.

Дата останньої зміни: 25/11/2025