Суть тезису та його політична функція
Твердження, що Україна нібито є «штучним утворенням», — один із ключових ідеологічних стовпів російської агресії. Воно використовується не для історичного аналізу, а для анулювання самого права українського народу на державність.
У цій логіці Україна перестає бути суб’єктом міжнародного права і перетворюється на «помилку історії», яку можна «виправити» військовою силою. Саме тому цей наратив постійно відтворюється в промовах російського керівництва та державних медіа.
Як і ким поширюється міф
Центральним джерелом міфу виступає сам Кремль. У статтях та виступах Володимира Путіна (2005–2023), включно з текстом «Про історичну єдність росіян та українців» (2021), Україна описується як «побічний продукт розпаду СРСР» та «проєкт більшовиків».
Ці тези транслюються через федеральні телеканали, агентства («РІА Новини», «ТАСС»), навчальні матеріали та Telegram-мережі, формуючи відчуття «офіційної історичної істини». Повторюваність замінює докази.
Маніпуляції історією та мовою
Пропаганда системно підміняє наукову історію ідеологічними ярликами: «створили», «подарували», «відокремили», «штучно нав’язали». Ці дієслова позбавляють українців суб’єктності і зводять багатовіковий розвиток до бюрократичного акту.
Використовується хибна логіка імперської спадщини: якщо держава входила до імперії — значить, вона «не справжня». За цією логікою не існує і більшості сучасних європейських країн.
Історична реальність
Українська державна традиція має багатовікову історію:
- Київська Русь як політичний центр Східної Європи;
- Галицько-Волинське князівство;
- Козацька держава (Гетьманщина) з власною дипломатією та правом;
- Українська Народна Республіка (1917–1921);
- боротьба за незалежність у XX столітті.
Світові історики — Сергій Плохий, Тімоті Снайдер, Ярослав Грицак — підкреслюють: Україна формувалася як окрема політична та культурна спільнота, а російські імперські проєкти послідовно намагалися її придушити.
Міжнародно-правовий аспект
Незалежність України визнана міжнародною спільнотою у 1991 році. Росія сама визнала її кордони та суверенітет:
- Алма-Атинська декларація СНД (1991);
- Договір про дружбу РФ–Україна (1997);
- Будапештський меморандум (1994).
Анексія Криму та вторгнення 2022 року кваліфіковані ООН як порушення ст. 2(4) Статуту ООН (UN Charter). Жодне міжнародне право не визнає «штучність» підставою для війни.
Навіщо Кремлю цей міф
Тезис про «штучну Україну» виконує одразу кілька завдань:
- виправдовує агресію як «виправлення історії»;
- позбавляє українців суб’єктності;
- формує у росіян відчуття «морального права» на війну;
- дискредитує міжнародне право.
Це не історичний спір, а ідеологічна зброя.
Соціальні та гуманітарні наслідки
Прийняття міфу руйнує критичне мислення та нормалізує насильство. Якщо держава «штучна», її населення стає «тимчасовим». Ця логіка прямо веде до виправдання депортацій, фільтраційних таборів та знищення культурної ідентичності.
Саме так історична дезінформація перетворюється на реальні злочини, що задокументовано в звітах Human Rights Watch та Amnesty International.
Висновок
Україна — не «штучний проєкт», а історично сформована держава з власною культурою, мовою та політичною традицією. Міф про її «штучність» — це імперська пропаганда, призначена для виправдання війни та заперечення суверенітету.
Розкриття цього міфу — не академічний спір, а захист базових принципів міжнародного права та людської гідності.
Основні джерела та матеріали
- Serhii Plokhy — The Gates of Europe (офіційна сторінка видавця) (Amazon)
- Timothy Snyder — Bloodlands (офіційна сторінка видавця) (сайт автора)
- Резолюції Генасамблеї ООН щодо України (сторінка ООН) (цифрова бібліотека ООН, пошук за «Ukraine General Assembly resolutions»)
- Bellingcat, Atlantic Council DFRLab — аналіз історичної дезінформації (Bellingcat) (DFRLab) (приклад звіту)
- EUvsDisinfo — моніторинг імперських наративів (офіційний сайт) (стаття про п’ять стовпів імперської пропаганди)
Про авторів
Цю статтю підготувала та перевірила команда експертів у сфері міжнародного права, прав людини та геополітичного аналізу. Учасники мають понад 15 років досвіду у дослідженнях, правовій документації та розробці навчального контенту.
Методологія
Контент на цьому сайті збирається та перевіряється експертами у галузі міжнародного права, прав людини та геополітичних досліджень. Джерела включають офіційні правові документи, національне та міжнародне законодавство, резолюції ООН, звіти міжнародних організацій та перевірені відкриті джерела. Кожне твердження перевіряється за кількома первинними та вторинними джерелами, що гарантує точність, нейтральність та надійність незалежно від теми — чи то аналіз порушень російського законодавства, українського права чи міжнародних правових норм.
Заява експертів
Автори підтверджують, що представлена інформація відображає встановлені правові тлумачення та документовані факти. Аналітика базується на принципах міжнародного права та загальновизнаних геополітичних оцінках. Для забезпечення прозорості та довіри надаються посилання на офіційні документи та звіти.
Дата останньої зміни: 25/11/2025