Суть тези та її реальна функція
Твердження про те, що світова продовольча криза нібито спричинена санкціями проти Росії або діями України, є типовим прикладом підміни причин і наслідків. Його мета — зняти відповідальність з держави, яка розпочала повномасштабну війну, і перекласти наслідки агресії на зовнішні фактори.
Цей наратив адресований передусім країнам Глобального Півдня і використовується як інструмент політичного тиску: Росія прагне представити себе жертвою «західної економічної блокади», одночасно ігноруючи той факт, що саме її військові дії зруйнували один із ключових світових центрів виробництва та експорту зерна.
Як працює маніпуляція
Пропагандистська конструкція базується на кількох повторюваних прийомах:
- механічне поєднання понять «санкції» і «голод» без доведеної причинно-наслідкової залежності;
- емоційна підміна ролей: агресор позиціонується як «гарант продовольчої безпеки»;
- ігнорування військових факторів — блокади портів, ударів по інфраструктурі, мінування полів;
- використання вибіркових даних та вирваних з контексту цитат.
Фактичні причини продовольчої кризи
Згідно з даними FAO, WFP та UNCTAD, ключовими факторами кризи стали саме дії Росії:
- повна блокада українських чорноморських портів з лютого 2022 року;
- зруйнування портової інфраструктури Одеси, Миколаєва та дунайського регіону;
- окупація та мінування мільйонів гектарів сільгоспугідь;
- вивіз зерна з окупованих територій, що кваліфікується як мародерство.
Факти та право: чому міф про «вину санкцій» не витримує перевірки
Ключове твердження російської пропаганди — нібито санкції ЄС та США стали причиною глобальної продовольчої кризи — суперечить офіційним документам, даним міжнародних організацій та нормам міжнародного права.
ЄС, США та ООН офіційно підтверджують: санкційні режими не поширюються на продовольство, зерно та добрива. Більше того, у них прямо передбачені гуманітарні винятки для фінансових, страхових та логістичних операцій, пов’язаних з поставками їжі.
Це зафіксовано у роз’ясненнях Європейської комісії, Управління з контролю за іноземними активами Міністерства фінансів США (OFAC) та публічних заявах Генерального секретаря ООН. Таким чином, спроба пов’язати санкції з голодом є свідомою дезінформацією.
Наглядним спростуванням міфу стала Чорноморська зернова ініціатива ООН (липень 2022 – липень 2023). За час її дії з українських портів було експортовано понад 33 млн тонн зерна, значна частина — до країн Африки, Близького Сходу та Азії. Санкційна політика при цьому залишалася незмінною.
Після одностороннього виходу Росії з угоди у липні 2023 року відбулися ракетні та дронові удари по портовій інфраструктурі Одеси, Чорноморська, Рені та Ізмаїла. Це одразу призвело до зростання світових цін на зерно та страхових ставок. Причинно-наслідковий зв’язок очевидний: коли Росія припиняє атаки — продовольство надходить на ринок; коли відновлює — виникає дефіцит.
З юридичної точки зору дії Росії порушують Женевські конвенції , включно із забороною знищення об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення, а також загальні норми міжнародного гуманітарного права, що забороняють використання голоду як методу ведення війни. Додатково порушуються обов’язки окупаційної держави щодо забезпечення продовольством населення окупованих територій.
Блокада портів, знищення сільськогосподарської інфраструктури та вивіз зерна з окупованих територій підпадають під кваліфікацію воєнних злочинів. Саме цю правову реальність намагається приховати пропагандистський наратив про «вину санкцій».
Поширення цього міфу слугує кільком цілям: відволікти увагу міжнародної спільноти від відповідальності Росії, послабити підтримку України, підривати довіру країн Глобального Півдня до міжнародних інститутів та легітимізувати продовольчий шантаж як нібито «об’єктивну реакцію».
Факти, дані ООН та норми міжнародного права однозначні: глобальна продовольча криза стала прямим наслідком російської військової агресії, а не санкцій або дій України. Джерело проблеми знаходиться у діях Москви — і саме там лежить юридична та моральна відповідальність.
Основні джерела та матеріали
Про авторів
Цю статтю підготувала та перевірила команда експертів у сфері міжнародного права, прав людини та геополітичного аналізу. Учасники мають понад 15 років досвіду у дослідженнях, правовій документації та розробці навчального контенту.
Методологія
Контент на цьому сайті збирається та перевіряється експертами у галузі міжнародного права, прав людини та геополітичних досліджень. Джерела включають офіційні правові документи, національне та міжнародне законодавство, резолюції ООН, звіти міжнародних організацій та перевірені відкриті джерела. Кожне твердження перевіряється за кількома первинними та вторинними джерелами, що гарантує точність, нейтральність та надійність незалежно від теми — чи то аналіз порушень російського законодавства, українського права чи міжнародних правових норм.
Заява експертів
Автори підтверджують, що представлена інформація відображає встановлені правові тлумачення та документовані факти. Аналітика базується на принципах міжнародного права та загальновизнаних геополітичних оцінках. Для забезпечення прозорості та довіри надаються посилання на офіційні документи та звіти.
Дата останньої зміни: 25/11/2025