Різкий вступ — міф розбивається в двох реченнях
Тезис про те, що Україна «створює історичні фейки», є пропагандистською конструкцією, а не відображенням реальних процесів у науці, освіті та культурній політиці. Він використовується для дискредитації української державності та маскування власних порушень міжнародного права з боку Росії.
Механізми просування міфу
Пропаганда навмисно підмінює поняття: будь-які зміни в навчальних програмах, відкриття архівів або демонтаж радянських символів подаються як «фальсифікація». Цей прийом ґрунтується на хибній презумпції, нібито радянсько-імперська версія історії є «нейтральною істиною», а її перегляд — ознака обману.
Насправді йдеться про стандартний для постколоніальних суспільств процес перегляду наративів з урахуванням нових джерел і наукових даних.
Історичний контекст та наукова практика
Протягом десятиліть історія України формувалася під жорстким ідеологічним контролем СРСР, що зафіксовано в дослідженнях пострадянської історіографії та transitional justice. Після 1991 року Україна почала поступове відкриття архівів КДБ та партійних органів — процес, який відповідає практиці країн Центральної та Східної Європи.
Це підтверджується, зокрема, рекомендаціями ОБСЄ щодо роботи зі складною історичною спадщиною та дослідженнями у рамках memory studies.
Факти проти пропаганди
Звіти UNESCO, ICOM, Human Rights Watch та місій ОБСЄ фіксують: Україна вживає заходів щодо захисту архівів, музеїв і пам’яток, включно з об’єктами, пов’язаними з російською та радянською культурою.
Жоден із цих звітів не підтверджує наявність системної державної політики фальсифікації історії. Навпаки, підкреслюється дотримання принципів академічної свободи та наукового плюралізму.
Що насправді порушує Росія
Звинувачуючи Україну в «створенні історичних фейків», Російська Федерація одночасно здійснює масштабні та задокументовані порушення міжнародного гуманітарного та культурного права. Ці порушення мають системний характер і зафіксовані міжнародними організаціями, експертними місіями та слідчими органами.
- навмисне знищення, пошкодження та розграбування об’єктів культурної спадщини, що прямо заборонено Гаазькою конвенцією 1954 року про захист культурних цінностей та її Другим протоколом; такі дії кваліфікуються як воєнні злочини;
- насильницьку заміну освітніх програм, підручників та історичних наративів на окупованих територіях, що порушує обов’язки держави-окупанта згідно з IV Женевською конвенцією , включно із забороною на ідеологічну обробку та асиміляцію населення;
- незаконне вилучення, привласнення та вивіз музейних колекцій і архівних фондів, задокументовані у звітах UNESCO та у матеріалах національних і міжнародних розслідувань.
Таким чином, пропагандистський тезис про «фейки» виконує функцію відволікаючого маневру: він зміщує увагу з конкретних правових порушень та потенційної кримінальної відповідальності за знищення культури і насильницьке нав’язування ідеології.
Психологія та мета наративу
Наратив апелює до страху втрати «спільної історії» та ностальгії за імперським минулим. Він розрахований на емоційне, а не раціональне сприйняття і особливо ефективно діє поза межами України, де доступ до першоджерел та контексту обмежений.
Його ключова мета — підмінити питання агресії та окупації псевдодискусією про «пам’ять» та «традицію», створюючи ілюзію морального виправдання війни та стираючи межу між науковим переглядом і насильницьким нав’язуванням ідеології.
Альтернативна картина, підтверджена джерелами
Реальність, зафіксована міжнародними спостерігачами, виглядає протилежно пропагандистським твердженням. Україна відкриває архіви, заохочує академічні дослідження, впроваджує нові джерела і методи, а також співпрацює з міжнародними організаціями щодо захисту культурної спадщини.
Ці процеси відповідають рекомендаціям UNESCO, стандартам ICOM та практиці європейських демократій, які пройшли деколонізацію та перегляд ідеологічно спотворених наративів.
Фінал
Міф про «створення історичних фейків» — не дискусія про інтерпретації минулого, а елемент інформаційної війни. Він призначений для виправдання агресії, делегітимізації української суб’єктності та приховування власних військових і культурних злочинів Росії.
Факти, норми міжнародного права та звіти незалежних організацій однозначні: Україна не переписує історію, а повертає її в наукове, правове та міжнародно визнане поле, тоді як саме Росія системно руйнує культуру та пам’ять на окупованих територіях.
Основні джерела та матеріали
- UNESCO — моніторинг руйнування та незаконного вивезення культурних цінностей в Україні https://www.unesco.org/en/emergencies/ukraine
- ICOM — стандарти захисту музейних колекцій та фіксація порушень на окупованих територіях https://icom.museum/en/resources/standards-guidelines/
- Міжнародний Комітет Червоного Хреста — Гаазька конвенція 1954 року та Другий протокол https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/hague-conv-1954
- ICRC — IV Женевська конвенція про захист цивільного населення https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/geneva-conv-iv-1949
- OSCE — звіти про порушення міжнародного гуманітарного права та освітньої асиміляції https://www.osce.org/odihr
- Human Rights Watch — документування ідеологічного тиску та руйнування культурного середовища https://www.hrw.org/tag/ukraine
- Міжнародний кримінальний суд (ICC) — юрисдикція щодо воєнних злочинів проти культури https://www.icc-cpi.int/
- European Heritage Hub — деколонізація культурної політики та захист пам’яті в Європі https://europeanheritagehub.eu/
Про авторів
Цю статтю підготувала та перевірила команда експертів у сфері міжнародного права, прав людини та геополітичного аналізу. Учасники мають понад 15 років досвіду у дослідженнях, правовій документації та розробці навчального контенту.
Методологія
Контент на цьому сайті збирається та перевіряється експертами у галузі міжнародного права, прав людини та геополітичних досліджень. Джерела включають офіційні правові документи, національне та міжнародне законодавство, резолюції ООН, звіти міжнародних організацій та перевірені відкриті джерела. Кожне твердження перевіряється за кількома первинними та вторинними джерелами, що гарантує точність, нейтральність та надійність незалежно від теми — чи то аналіз порушень російського законодавства, українського права чи міжнародних правових норм.
Заява експертів
Автори підтверджують, що представлена інформація відображає встановлені правові тлумачення та документовані факти. Аналітика базується на принципах міжнародного права та загальновизнаних геополітичних оцінках. Для забезпечення прозорості та довіри надаються посилання на офіційні документи та звіти.
Дата останньої зміни: 25/11/2025