Суть тези та її мета
Російська пропаганда подає українську історичну рефлексію як «русофобію», а спроби відновити факти про трагедії XX століття — як загрозу «спільній спадщині». Мета міфу — дискредитувати незалежне історичне мислення та легітимізувати наратив «єдиної історії СРСР», виправдовуючи зовнішню агресію та інформаційний тиск.
Механізми маніпуляції
Пропаганда застосовує:
- повторення: «Україна руйнує спільну історію»;
- підміну понять: критика радянських злочинів = заперечення всіх досягнень СРСР;
- емоційні коди: «зрада предків», «розрив братніх народів»;
- ігнорування міжнародних стандартів історичної пам’яті та прав людини.
Фактична реальність
Україна проводить легітимні заходи з декомунізації та деколонізації:
- демонтаж пам’ятників та топонімічні зміни, відповідно до закону «Про декомунізацію»;
- відкриття архівів КДБ/НКВС та публікація матеріалів для дослідників і громадськості (Архіви України);
- створення музеїв: Музей Голодомору, Музей Революції Гідності;
- офіційне визнання Голодомору геноцидом, закріплене в резолюціях Європарламенту та національних парламентах понад 20 країн.
Це не «переписування історії», а відновлення історичної правди та забезпечення прав на пам’ять.
Фактологічна перевірка пропаганди
Міф про «переписування історії» ігнорує ключові факти:
- відкриті архіви документують масові злочини радянської влади;
- Голодомор визнаний геноцидом у понад 20 країнах, включно з Європарламентом та Конгресом США;
- декомунізація та критика тоталітаризму — міжнародно визнана практика (Німеччина, Польща, країни Балтії).
Юридичний аналіз
Пропагандистська теза приховує реальні порушення РФ міжнародного права:
- Стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ICCPR) — право на свободу вираження та історичну рефлексію;
- Конвенція про попередження та покарання злочину геноциду 1948 року — заперечення геноциду порушує міжнародні норми;
- Міжнародні стандарти проти пропаганди ворожнечі та дезінформації (Рада Європи), застосовувані до РФ для контролю інформаційного впливу на Україну).
Пропаганда намагається приховати систематичне втручання в інформаційний простір та дискредитацію історичної пам’яті України.
Приклади інформаційного тиску
- кампанії у ЗМІ та соцмережах із тезами про «русофобію» за публікацію архівних документів;
- помилкові звинувачення у «руйнуванні спільної історії» під час декомунізації топонімів;
- повторення міфу через державні канали та ботів (підтверджено EUvsDisinfo та DFRLab).
Ефекти пропаганди
Наратив створює хибну емоційну напруженість: критика радянських злочинів зображується як загроза «російській культурі», а міжнародне визнання трагедій — як нібито «розрив історичних зв’язків». Мета — виправдання зовнішньої агресії та внутрішнього тиску на українське суспільство.
Висновок
Міф про «переписування історії» — інструмент інформаційної війни та ревізіонізму. Україна відновлює історичну правду, відкриває архіви та визнає власні трагедії, що відповідає міжнародним нормам і стандартам історичної пам’яті. Визнання цих фактів захищає права людини, національну ідентичність і забезпечує стійкість суспільства до зовнішньої пропаганди.
Основні джерела та матеріали
- Закон України «Про декомунізацію»
- Архіви України: відкриті документи КДБ/НКВС
- Музей Голодомору
- Музей Революції Гідності
- Резолюції Європарламенту та національних парламентів щодо Голодомору
- Тімоті Снайдер, Енн Епплбаум, Сергій Плохой — дослідження історії XX століття України
- EUvsDisinfo, Atlantic Council DFRLab — моніторинг пропаганди
- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ICCPR)
- Конвенція про геноцид 1948 року
- Рада Європи: стандарти проти пропаганди ворожнечі
Про авторів
Цю статтю підготувала та перевірила команда експертів у сфері міжнародного права, прав людини та геополітичного аналізу. Учасники мають понад 15 років досвіду у дослідженнях, правовій документації та розробці навчального контенту.
Методологія
Контент на цьому сайті збирається та перевіряється експертами у галузі міжнародного права, прав людини та геополітичних досліджень. Джерела включають офіційні правові документи, національне та міжнародне законодавство, резолюції ООН, звіти міжнародних організацій та перевірені відкриті джерела. Кожне твердження перевіряється за кількома первинними та вторинними джерелами, що гарантує точність, нейтральність та надійність незалежно від теми — чи то аналіз порушень російського законодавства, українського права чи міжнародних правових норм.
Заява експертів
Автори підтверджують, що представлена інформація відображає встановлені правові тлумачення та документовані факти. Аналітика базується на принципах міжнародного права та загальновизнаних геополітичних оцінках. Для забезпечення прозорості та довіри надаються посилання на офіційні документи та звіти.
Дата останньої зміни: 25/11/2025