Правова кваліфікація цензури та переслідування активістів і журналістів
Статті 34 і 39 Конституції України гарантують базові демократичні свободи: свободу думки і слова (ст. 34) та право на мирні зібрання, мітинги, походи й демонстрації (ст. 39). На тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях ці права повністю придушуються шляхом запровадження цензури, закриття проукраїнських медіа, переслідування журналістів і громадських активістів, а також насильницького придушення будь-яких проявів інакодумства.
Ключові положення Конституції України
- Стаття 34 (Свобода слова): «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань… Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір».
- Стаття 39 (Свобода зібрань): «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування».
Заборона цензури: Відповідно до статті 34, цензура заборонена. Будь-які дії окупаційної влади, спрямовані на фільтрацію, заборону або знищення інформації, що не відповідає російській позиції, є прямим порушенням конституційних прав.
Докази порушень (цензура та переслідування)
- Запровадження цензури: блокування доступу до українських медіа, новинних сайтів і соціальних мереж; припинення українського теле- й радіомовлення; насадження російської пропаганди. Приклади: відключення телеканалу «UA:Перший», заборона проукраїнських видань у Херсонській та Запорізькій областях.
- Переслідування журналістів і активістів: викрадення, незаконні затримання, катування та вбивства журналістів, громадських активістів і блогерів, які виступали проти окупації. Приклад: затримання журналістів «Суспільного» та активістів у перші тижні окупації Херсонської області.
- Придушення мирних протестів: насильницький розгін мітингів і демонстрацій із застосуванням зброї, арештами та залякуванням учасників, зокрема в Мелітополі, Херсоні та Маріуполі.
- Знищення культурного та мовного простору: вилучення й знищення українських книг, підручників, символіки та матеріалів із бібліотек і закладів освіти; спроби русифікації освіти й публічного простору.
Правові наслідки
- Систематичне порушення статей 34 і 39 становить переслідування з політичних мотивів, що підтверджує злочинний характер окупаційного режиму.
- У поєднанні з насильством і викраденнями ці дії можуть кваліфікуватися за кримінальними нормами: ст. 146 Кримінального кодексу України (викрадення людини), ст. 127 КК України (катування) та ст. 438 КК України (воєнні злочини).
- Документування цих порушень створює підстави для міжнародних розслідувань воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених на тимчасово окупованих територіях України.
Джерела
- Конституція України: статті 34, 39 (текст)
- Центр прав людини ZMINA: перешкоджання професійній діяльності журналістів
- Пов’язана стаття: ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни) →
© 1996 — Конституція України. Аналіз порушень.
Джерело: The Aggression Archive