РЕЗЮМЕ СУДОВОГО ЗАСІДАННЯ: 25 ЧЕРВНЯ 2024 РОКУ – РІШЕННЯ ПО СУТІ
Встановлення юрисдикції та адміністративної практики
Суд одноголосно встановив, що Російська Федерація здійснювала ефективний контроль над Кримом з 27 лютого 2014 року та несе відповідальність за порушення Конвенції, що сталися з цієї дати.
Суд постановив, що мала місце адміністративна практика порушень більшості матеріальних положень Конвенції. Суд дійшов висновку, що інциденти були достатньо численними та взаємопов’язаними, щоб становити схему або систему порушень, які були офіційно терпимі російською владою.
Суд також одноголосно постановив, що Російська Федерація не виконала свої зобов’язання за Статтею 38 Конвенції, не надавши необхідних засобів для розгляду справи.
Факти та докази
Суд розглянув численні документи, звіти міжнародних організацій, свідчення, матеріали кримінальних та адміністративних справ, а також офіційні публікації російських органів влади та окупаційних адміністрацій. Серед ключових фактів:
- Фактичне встановлення російської влади на території Криму з 27 лютого 2014 року, підтверджене військовими, адміністративними та публічними джерелами.
- Випадки насильницьких зникнень, арештів і затримань громадян України та кримських татар, включно з журналістами, активістами та військовослужбовцями, за системної відсутності ефективного розслідування.
- Документально підтверджені порушення права на свободу вираження: блокування незалежних ЗМІ, примусове мовлення російської пропаганди, введення клейма «іноземний агент».
- Порушення прав власності: масова експропріація українського та приватного майна без компенсації, включно з комерційними підприємствами та культурними об’єктами.
- Обмеження свободи пересування між материковою Україною та Кримом, підтверджене документально через контрольні пункти з застосуванням адміністративних і кримінальних заходів.
Ключові встановлені порушення (адміністративна практика)
Суд визнав наявність адміністративної практики порушень за такими статтями ЄКПЛ та протоколів до неї:
- Стаття 2 (Право на життя): Щодо насильницьких зникнень та відсутності ефективного розслідування.
- Стаття 3 (Заборона катувань): Щодо жорстокого поводження (включно з умовами тримання) з етнічними українцями, кримськими татарами, журналістами та військовослужбовцями.
- Стаття 5 (Право на свободу та безпеку): Щодо незаконного позбавлення волі.
- Стаття 6 (Право на справедливий суд): Суди, створені після анексії, не були «встановлені законом» через повсюдне застосування російського законодавства з порушенням міжнародного гуманітарного права.
- Стаття 7 (Застосування закону ретроактивно): Щодо ретроактивного застосування кримінального законодавства.
- Стаття 8 (Право на повагу до приватного життя): Проізвольні обшуки, примусова зміна громадянства та примусове переведення засуджених із Криму до пенітенціарних закладів РФ.
- Стаття 9 (Свобода релігії): Переслідування релігійних лідерів, не пов’язаних з Російською православною церквою, обшуки та конфіскація майна.
- Стаття 10 (Свобода вираження думок): Придушення та закриття неросійських ЗМІ, включно з українськими та кримськотатарськими телеканалами.
- Стаття 11 (Свобода зборів): Заборона публічних зборів і демонстрацій, залякування та довільне затримання організаторів.
- Стаття 14 (Заборона дискримінації) та Стаття 18 (Межі обмежень): Визнані порушеними у поєднанні з іншими статтями Конвенції.
Порушення за Протоколами
- Стаття 1 Протоколу № 1 (Захист власності): Незаконна та масова експропріація майна, що належало Україні та приватним підприємствам, без компенсації.
- Стаття 2 Протоколу № 1 (Право на освіту): Придушення функціонування української мови у школах.
- Стаття 2 Протоколу № 4 (Свобода пересування): Незаконне обмеження свободи пересування між Кримом та материковою Україною.
Обґрунтування суду за статтями Конвенції
Суд обґрунтував свої висновки на основі аналізу сукупності інцидентів, їх системного характеру та офіційної терпимості з боку російської влади:
- Стаття 2: Порушення через насильницькі зникнення та відсутність розслідування.
- Стаття 3: Жорстоке поводження та неприйнятні умови тримання.
- Стаття 5: Незаконні арешти та затримання без належного судового контролю.
- Стаття 6: Відсутність незалежних і законних судів.
- Стаття 8: Проізвольні обшуки, примусова зміна громадянства та переміщення засуджених.
- Стаття 10: Системне придушення незалежних ЗМІ, блокування веб-сайтів та тиск на журналістів.
- Стаття 11: Заборона публічних зборів і демонстрацій, довільні затримання учасників та організаторів.
Зобов’язання щодо виконання рішення (Стаття 46)
Суд постановив, що Російська Федерація повинна вжити заходів для забезпечення:
- Безпечного повернення засуджених із пенітенціарних установ РФ до Криму або під юрисдикцію України;
- Припинення переслідувань, блокування ЗМІ та обмежень свободи зборів;
- Ефективного розслідування фактів насильницьких зникнень та катувань.
Справедлива компенсація (Стаття 41)
Питання застосування Статті 41 відкладено для подальшого розгляду за участю обох сторін.
Висновки та рекомендації
- Росія несе повну відповідальність за порушення Конвенції на території Криму з 27 лютого 2014 року.
- Виявлені інциденти мають системний характер і формують узгоджену практику порушень.
- Рішення створює прецедент для оцінки відповідальності держави за системні порушення в умовах окупації та збройного конфлікту.