Правові аспекти та аспекти прав людини агресії Російської Федерації проти України
1. Парламентська асамблея вкотре заявляє, що збройний напад та повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, розпочаті 24 лютого 2022 року, становлять «агресію» відповідно до Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, ухваленої у 1974 році, і є очевидним порушенням Статуту Організації Об'єднаних Націй. Спроба анексії українських регіонів Донецька, Херсона, Луганська та Запоріжжя, після незаконних «референдумів», організованих Російською Федерацією в цих регіонах у вересні 2022 року, є подальшою ескалацією агресії проти України. Це явно порушує принцип міжнародного права, згідно з яким жодне територіальне надбання внаслідок застосування сили не буде визнано законним. Російська Федерація вважатиметься такою, що продовжує свою агресію, доки суверенітет, територіальна цілісність, єдність та політична незалежність України в межах її міжнародно визнаних кордонів не будуть повністю відновлені. Асамблея нагадує, що триваюча агресія є продовженням агресії, розпочатої 20 лютого 2014 року, що включала вторгнення, окупацію та незаконну анексію Криму Російською Федерацією.
2. Асамблея зазначає, що агресія становила серйозне порушення Російською Федерацією Статуту Ради Європи (ETS № 1), що виправдало безпрецедентне рішення Комітету міністрів про виключення Російської Федерації з Організації, відповідно до одностайної позиції, висловленої Асамблеєю у своєму Висновку 300 (2022).
3. Асамблея також зазначає, що Білорусь брала участь в агресії Російської Федерації проти України, оскільки дозволила використовувати свою територію Російською Федерацією для вчинення актів агресії проти України. Її роль та співучасть мають бути засуджені міжнародною спільнотою, а її керівники мають бути притягнуті до відповідальності.
4. Асамблея вважає, що неспровоковані акти агресії, вчинені Російською Федерацією та Білоруссю, враховуючи їхній характер, масштаб та серйозність, становлять очевидні порушення Статуту Організації Об'єднаних Націй, зокрема заборони застосування сили, що міститься у Статті 2(4). Вони не мають жодного правдоподібного правового обґрунтування відповідно до jus ad bellum, такого як самооборона. Таким чином, ці дії відповідають визначенню злочину агресії, викладеному у Статті 8 bis Статуту Міжнародного кримінального суду (МКС) та звичаєвому міжнародному праві. Політичні та військові керівники Росії та Білорусі, які планували, готували, розпочинали або здійснювали ці дії, та які мали можливість контролювати або керувати політичною чи військовою діяльністю держави, мають бути ідентифіковані та притягнуті до суду. Без їхнього рішення вести цю агресивну війну проти України не відбулися б звірства, які випливають із неї (воєнні злочини, злочини проти людяності та можливий геноцид), а також усі руйнування, смерті та збитки, спричинені війною, включно з законними військовими діями. Як зазначив Комітет ООН з прав людини, держави, які вчиняють акти агресії, визначені міжнародним правом, що призводять до позбавлення життя, ipso facto порушують право на життя, гарантоване Статтею 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
5. Асамблея зазначає, що наразі МКС не має юрисдикції щодо злочину агресії, вчиненого проти України, з огляду на те, що ані Російська Федерація, ані Білорусь, ані Україна не є сторонами Статуту МКС, і що Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй не передала ситуацію прокурору МКС. Ймовірне здійснення та зловживання правом вето Російської Федерації в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй робить таку передачу в нинішніх обставинах вкрай малоймовірною. Асамблея далі зазначає, що не існує іншого міжнародного кримінального трибуналу, компетентного переслідувати та карати за злочин агресії, вчинений проти України. Внутрішні судові переслідування, в Україні та в інших країнах, на основі принципів територіальності чи універсальної юрисдикції, стикаються з багатьма юридичними та практичними викликами, у тому числі з точки зору сприйнятої неупередженості, легітимності та імунітетів.
6. Тому Асамблея повторює свій одностайний заклик до держав-членів та держав-спостерігачів Ради Європи створити спеціальний міжнародний кримінальний трибунал щодо злочину агресії проти України, який має бути схвалений та підтриманий якомога більшою кількістю держав та міжнародних організацій, і зокрема Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй. Пропозиція про створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України наразі отримала підтримку кількох національних парламентів та урядів, Європейського парламенту, Європейської Комісії, Парламентської асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі та Парламентської асамблеї Організації Північноатлантичного договору. Комітет міністрів привітав триваючі зусилля, у співпраці з Україною, щодо забезпечення відповідальності за злочин агресії. Асамблея вважає, що глави держав та урядів Ради Європи на своєму 4-му Саміті в Рейк'явіку в травні 2023 року мають надати свою політичну підтримку створенню такого трибуналу та забезпечити експертну та технічну підтримку Ради Європи процесу його створення, у тісній координації з іншими зацікавленими міжнародними організаціями та державами. Асамблея вважає, що Рада Європи повинна відігравати активну провідну роль у створенні спеціального трибуналу, брати участь у відповідних консультаціях та переговорах та надавати конкретну експертну та технічну підтримку процесу створення спеціального трибуналу.
7. Асамблея рішуче підтримує створення спеціального трибуналу, який матиме такі ознаки:
7.1 його юрисдикція буде обмежена злочином агресії, вчиненим проти України, та поширюватиметься ratione temporis на агресію, розпочату Російською Федерацією у лютому 2014 року. Його юрисдикція включатиме роль та співучасть керівників Білорусі у агресивній війні проти України;
7.2 його статут міститиме визначення злочину агресії відповідно до Статті 8 bis Статуту МКС та звичаєвого міжнародного права;
7.3 його статут чітко зазначатиме, що особисті імунітети не застосовуватимуться до чинних державних посадових осіб, відповідно до практики інших міжнародних кримінальних трибуналів, і що функціональні імунітети у будь-якому випадку не будуть застосовні до злочину агресії. Офіційний статус глави держави чи уряду, члена уряду чи парламенту, обраного представника чи державного посадовця у жодному разі не повинен звільняти обвинувачену особу від кримінальної відповідальності за злочин агресії або виправдовувати пом'якшене покарання. Цей принцип має застосовуватися до громадян держав, які не є сторонами установчого договору чи угоди, зокрема громадян держави-агресора та її спільника;
7.4 його статут міститиме перелік прав обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, а також посилання на принципи законності та non bis in idem, відповідно до міжнародного права прав людини та Європейської конвенції з прав людини (ETS № 5, «Конвенція»), у тлумаченні Європейського суду з прав людини;
7.5 його роль буде додатковою до юрисдикції МКС і жодним чином не обмежуватиме та не впливатиме на здійснення останнім юрисдикції щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності та можливого геноциду, вчинених у контексті триваючої агресії, та його юрисдикції в цілому. Як МКС, так і спеціальний трибунал мають домовитися про практичні та правові питання, такі як обмін доказами, утримання підозрюваних під вартою, розробка спільних схем захисту свідків та послідовність судових процесів над особами, притягнутими до суду обома судами;
7.6 його місцезнаходження має бути встановлено в Гаазі, з метою забезпечення взаємодоповнюваності та співпраці з МКС та іншими міжнародними судами та установами;
7.7 Держави та міжнародні організації, які підтримують спеціальний трибунал, повинні надати йому достатні людські та фінансові ресурси, забезпечуючи його повну незалежність та ефективне оперативне функціонування, при цьому враховуючи в його структурі той факт, що він, безумовно, не зможе негайно або постійно працювати на повну потужність.
8. До створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, Асамблея закликає держави-члени та Раду Європи підтримати та надати конкретну експертну та технічну допомогу процесу створення тимчасового міжнародного прокурорського офісу для розслідування злочину агресії, у тісній співпраці з Офісом Генерального прокурора України. Держави-члени повинні тісно співпрацювати з цим новим офісом та забезпечити у своєму внутрішньому законодавстві тісну судову співпрацю з ним. Такий офіс може бути розташований за межами України, в ідеалі в Гаазі.
9. Паралельно зі створенням спеціального трибуналу, Асамблея закликає держави-члени та держави-спостерігачі, які ще не ратифікували Статут МКС або Кампальські поправки, зробити це якнайшвидше. Вони також мають вжити необхідних кроків для внесення змін до режиму юрисдикції Статуту МКС, або дозволивши передачу ситуацій до МКС Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, коли Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй заблокована, або скасувавши існуючі обмеження на юрисдикцію щодо злочину агресії, щоб узгодити цей злочин з іншими злочинами, що підпадають під його юрисдикцію. Ці зміни посилять загальну узгодженість, легітимність та універсальність міжнародного кримінального правосуддя, зокрема щодо злочину агресії. Пропозиція про створення спеціального трибуналу для реагування на триваючу злочинну агресію проти України та довгострокова реформа Статуту МКС, що дозволяє МКС переслідувати та карати за подібні (майбутні) агресії, не є взаємовиключними і повинні здійснюватися паралельно.
10. Асамблея обурена численними повідомленнями про звірства, грубі порушення прав людини та порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені російськими силами або пов'язаними з ними збройними групами, і особливо жахливою роллю Групи Вагнера, під час бойових дій або в районах, тимчасово окупованих ними під час триваючої агресивної війни. Вони включають невибіркові напади на цивільних осіб та цивільні об'єкти, включаючи лікарні, школи, атомні електростанції, енергетичну та водну інфраструктуру та об'єкти культурної спадщини, що порушує принципи розрізнення, пропорційності та обережності. Вони також включають позасудові страти цивільних осіб; цілеспрямовані вбивства; катування та жорстоке поводження з цивільними особами та військовополоненими; насильницькі зникнення; викрадення; зґвалтування та інші форми сексуального насильства; незаконне утримання цивільних осіб; примусове переміщення та депортація громадян України, включаючи дітей, до Російської Федерації або районів, окупованих Росією; використання вибухової зброї в населених пунктах; мародерство; примусова «паспортизація» та призов українських громадян; а також судові процеси та смертні вироки щодо військовополонених. Існують вагомі ознаки того, що багато з цих порушень є серйозними порушеннями Женевських конвенцій та воєнними злочинами і що деякі з них можуть навіть кваліфікуватися як злочини проти людяності, як частина широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення в Україні.
11. Асамблея повністю засуджує ці злочини та вкотре закликає міжнародну спільноту надіслати чіткий сигнал про те, що винні у воєнних злочинах та злочинах проти людяності будуть притягнуті до відповідальності і що безкарність за такі злочини є неприпустимою. Це однаково стосується виконавців низького рангу та тих, хто несе відповідальність за злочини командування. Як Російська Федерація, так і Україна несуть першочергову відповідальність згідно з міжнародним правом розслідувати та переслідувати такі злочини та притягнути винних до суду.
12. Асамблея зазначає, що зростає кількість доказів того, що офіційна російська риторика, яка використовується для виправдання повномасштабного вторгнення та агресії проти України, так званий процес «деукраїнізації», має ознаки публічного підбурювання до геноциду або розкриває намір геноциду знищити українську національну групу як таку або принаймні її частину. Вона нагадує, що Конвенція 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього («Конвенція про геноцид»), сторонами якої є як Україна, так і Російська Федерація, забороняє пряме та публічне підбурювання до вчинення геноциду та спробу вчинення геноциду. Вона також з надзвичайною стурбованістю зазначає, що деякі дії, вчинені російськими силами проти українських цивільних осіб, можуть підпадати під Статтю II Конвенції про геноцид, такі як вбивства та примусове переміщення дітей однієї групи до іншої групи з метою русифікації шляхом усиновлення російськими сім'ями та/або передачі до російських дитячих будинків або інтернатних закладів, таких як літні табори.
13. Асамблея нагадує, що всі держави-сторони Конвенції про геноцид зобов'язані карати за геноцид. У тлумаченні Міжнародного суду ООН вони також мають зобов'язання запобігати геноциду та відповідний обов'язок діяти, який виникає в той момент, коли держава дізнається або повинна була нормально дізнатися про існування серйозного ризику того, що геноцид буде вчинено.
14. Асамблея зазначає, що вже існують міжнародні та внутрішні механізми притягнення до відповідальності для розслідування, судового переслідування та, у відповідних випадках, покарання за воєнні злочини, злочини проти людяності та можливий геноцид, вчинені під час триваючої війни. Вони включають МКС, який має юрисдикцію щодо таких злочинів, імовірно вчинених на території України; систему кримінального правосуддя України; та системи кримінального правосуддя третіх держав, які мають юрисдикцію на основі принципу універсальної юрисдикції або принципів активної чи пасивної особистості. Асамблея вітає передачу поточної ситуації в Україні Прокурору МКС 43 державами-сторонами Статуту МКС. Вона рішуче підтримує розслідування, розпочаті Прокурором МКС, Офісом Генерального прокурора України та третіми країнами, та вітає створення спільної слідчої групи для координації відповідних зусиль.
15. Асамблея закликає держави-члени та держави-спостерігачі Ради Європи до:
15.1 повної підтримки розслідування, розпочатого Прокурором МКС щодо ситуації в Україні, шляхом обміну будь-якими доказами, що перебувають у їхньому розпорядженні, та шляхом надання стійких адекватних людських та фінансових ресурсів МКС, що дозволить йому впоратися зі зростаючим та безпрецедентним навантаженням;
15.2 надання допомоги українській владі і, зокрема, Офісу Генерального прокурора у їхніх поточних зусиллях з розслідування ймовірних міжнародних злочинів, скоєних в Україні, шляхом посилення їхніх можливостей, надання ресурсів та експертних знань, включаючи судових експертів, та, у відповідних випадках, шляхом збору, збереження та обміну доказами від потенційних жертв та свідків, які втекли з України, відповідно до стандартів прав людини, щоб забезпечити їхню допустимість у кримінальному провадженні;
15.3 надання експертної підтримки українській владі в її зусиллях з розслідування сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, про яке жертви часто не повідомляють;
15.4 використання принципу універсальної юрисдикції або інших принципів (активної чи пасивної особистості) для розслідування та судового переслідування ймовірних міжнародних злочинів, скоєних в Україні;
15.5 приєднання або співпраці зі спільною слідчою групою, створеною Україною та деякими державами-членами Європейського Союзу під егідою Агентства Європейського Союзу зі співробітництва у сфері кримінального правосуддя (Євроюст) та за участі Прокурора МКС, з метою обміну доказами та інформацією у зв'язку з поточними розслідуваннями ймовірних злочинів, скоєних в Україні;
15.6 використання інструментів Ради Європи та інших міжнародних інструментів щодо взаємної правової допомоги у максимально можливому обсязі, з метою збору, передачі та використання доказів у зв'язку з ймовірними злочинами, скоєними в Україні, і, за необхідності, передбачити їхнє розширення;
15.7 підтримки роботи українських та міжнародних неурядових організацій, а також правозахисників та журналістів на місцях, у зборі доказів та документуванні ймовірних міжнародних злочинів або наданні різних видів допомоги жертвам та свідкам, у тому числі щодо примусового переміщення дітей до Російської Федерації та на окуповані Росією території;
15.8 забезпечення посиленої координації та узгодженості між усіма механізмами та суб'єктами притягнення до відповідальності, з метою запобігання дублюванню та підвищенню ефективності;
15.9 ратифікації Римського статуту МКС та поправок до нього, включаючи Кампальські поправки, якщо вони ще цього не зробили.
16. Асамблея закликає владу України суворо дотримуватися своїх зобов'язань за міжнародним гуманітарним правом та проводити ретельні розслідування всіх ймовірних воєнних злочинів та порушень міжнародного гуманітарного права, імовірно вчинених російськими або українськими силами та комбатантами, незалежно від приналежності винного чи жертви. Усі судові процеси в українських судах повинні проводитися з дотриманням права підозрюваних на справедливий судовий розгляд відповідно до міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права. З цією метою Асамблея закликає владу України співпрацювати з міжнародними спостерігачами за судовими процесами та розглянути можливість запрошення міжнародних юристів до участі у майбутніх судових процесах. Винесені вироки мають бути сумісними з принципом законності, закріпленим у Статті 7 Європейської конвенції з прав людини, який не може бути предметом відступу під час війни.
17. Асамблея також закликає владу України приділити особливу увагу активізації всіх відповідних процедур для збору інформації та забезпечення безпечного повернення примусово переміщених українських дітей з Російської Федерації та окупованих Росією територій.
18. Асамблея вітає ухвалення 14 листопада 2022 року Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй резолюції під назвою «Сприяння засобам правового захисту та відшкодуванню за агресію проти України», яка визнає, що Російська Федерація повинна нести юридичні наслідки всіх своїх міжнародно-протиправних дій в Україні або проти неї, зокрема шляхом відшкодування шкоди та втрат, спричинених такими діями. Ця резолюція далі визнає необхідність створення міжнародного механізму для відшкодування пов'язаної шкоди, втрат чи збитків та рекомендує створення державами-членами, у співпраці з Україною, міжнародного реєстру збитків.
19. У цьому контексті Асамблея повторює свій заклик до всіх держав-членів Ради Європи створити міжнародний компенсаційний механізм, включаючи міжнародний реєстр збитків, у співпраці з українською владою. Асамблея підкреслює порівняльну перевагу Ради Європи завдяки досвіду, набутому Європейським судом з прав людини та Комітетом міністрів у оцінці та забезпеченні виконання вимог щодо справедливої сатисфакції за серйозні порушення прав людини, і вважає, що Організація повинна відігравати провідну роль у створенні та управлінні майбутнім механізмом. Такий механізм матиме такі ознаки:
19.1 він буде створений багатостороннім договором або угодою, відкритим для всіх держав-однодумців, за підтримки Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, Європейського Союзу та інших міжнародних організацій;
19.2 він включатиме як перший крок реєстр збитків, який створить запис доказів та вимог щодо шкоди, втрат чи збитків, завданих усім фізичним та юридичним особам в Україні, а також Державі Україна, внаслідок порушень міжнародного права, що виникають внаслідок агресії Російської Федерації проти України;
19.3 він включатиме на пізнішому етапі міжнародну компенсаційну комісію, уповноважену переглядати та вирішувати подані та задокументовані реєстром вимоги, а також компенсаційний фонд, з якого виплачуватимуться компенсаційні виплати успішним заявникам. Установчий договір або угода регулюватиме такі питання, як фінансування компенсаційного фонду, виконання компенсаційних виплат та те, як рішення інших міжнародних органів та судів щодо відшкодування та компенсації у зв'язку з російською агресією, такі як рішення Європейського суду з прав людини, можуть бути виконані через такий механізм.
20. Асамблея, повторюючи свої попередні рекомендації, адресовані Російській Федерації з моменту початку її агресії проти України, закликає Російську Федерацію:
20.1 негайно та безумовно припинити свою агресію проти України;
20.2 повністю та безумовно вивести свої окупаційні сили, включаючи власні військові, а також маріонеток, з міжнародно визнаної території України;
20.3 суворо дотримуватися своїх зобов'язань за міжнародним правом, включаючи Статут Організації Об'єднаних Націй, міжнародне право прав людини та міжнародне гуманітарне право;
20.4 негайно припинити напади на цивільних осіб та цивільні об'єкти, включаючи масові невибіркові напади, забезпечити повну повагу до принципів розрізнення, пропорційності та обережності, та дозволити Міжнародному комітету Червоного Хреста мати повний доступ для відвідування військовополонених;
20.5 негайно припинити примусову депортацію та переміщення українських цивільних осіб, включаючи дітей, до Російської Федерації та окупованих Росією територій, дозволити їхнє безпечне повернення та, у випадку дітей, забезпечити їхнє негайне возз'єднання з їхніми сім'ями;
20.6 ефективно розслідувати всі звинувачення у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та можливому геноциді, скоєних російськими силами та пов'язаними з ними збройними групами, та забезпечити, у відповідних випадках, належне судове переслідування та покарання всіх винних та тих, хто несе відповідальність командування;
20.7 співпрацювати з розслідуваннями та провадженнями перед МКС та Міжнародним судом ООН (МС ООН) та виконувати їхні рішення, включаючи наказ МС ООН від 16 березня 2022 року, який вказує на те, що Російська Федерація повинна негайно призупинити військові операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України;
20.8 співпрацювати з Незалежною міжнародною слідчою комісією ООН щодо України та виконувати її рекомендації;
20.9 співпрацювати з провадженнями перед Європейським судом з прав людини щодо дій чи бездіяльності, здатних становити порушення Конвенції за умови, що вони відбулися до 16 вересня 2022 року, зокрема в контексті міждержавної справи Україна проти Росії (X) щодо ймовірних масових та грубих порушень прав людини, вчинених Російською Федерацією в Україні з 24 лютого 2022 року, та будь-яких пов'язаних індивідуальних заяв проти Російської Федерації, та виконувати тимчасові заходи, визначені Судом відповідно до Правила 39 його Регламенту в контексті цих проваджень.
21. Асамблея, крім того, пропонує:
21.1 Європейському суду з прав людини надалі пріоритезувати розгляд міждержавних та індивідуальних заяв проти Російської Федерації, що випливають із триваючої агресивної війни;
21.2 членам Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй розглянути можливість винесення на голосування та не перешкоджати резолюції Ради Безпеки, яка вимагає передачі ситуації в Україні Прокурору МКС відповідно до Глави VII Статуту Організації Об'єднаних Націй;
21.3 Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй підтримати та схвалити створення спеціального міжнародного кримінального трибуналу щодо злочину агресії проти України та міжнародного компенсаційного механізму для шкоди, збитків та втрат, понесених Державою Україна, а також фізичними та юридичними особами в Україні, через російську агресивну війну;
21.4 Європейському Союзу тісно координувати свої зусилля з Радою Європи для забезпечення комплексної системи притягнення до відповідальності за агресію Російської Федерації проти України, включаючи злочин агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності, можливий геноцид та відшкодування збитків.
22. Асамблея закликає Білорусь та чинний режим утримуватися від будь-якої подальшої участі в агресії, включаючи дозвіл використовувати свою територію Російською Федерацією для вчинення актів агресії проти України, та дотримуватися своїх зобов'язань за міжнародним правом.
23. Асамблея вважає нездатність Організації Об'єднаних Націй та її Ради Безпеки протидіяти російській агресії через зловживання правом вето екзистенційною загрозою для міжнародного порядку, заснованого на правилах, та демократичної безпеки держав-членів Ради Європи. У цьому відношенні Асамблея підтримує всі зусилля та обговорення щодо розблокування ситуації в Організації Об'єднаних Націй та підвищення ефективності Організації Об'єднаних Націй, включаючи заклик запросити консультативний висновок від Міжнародного суду ООН щодо потенційних обмежень права вето, неявно передбачених у Статуті Організації Об'єднаних Націй та загальних принципах права.
24. Асамблея повинна продовжувати стежити за розвитком подій, пов'язаних з агресією Російської Федерації проти України та її правовими аспектами та аспектами прав людини. Після припинення бойових дій Асамблея повинна розглянути можливість проведення однієї зі своїх часткових сесій у Києві, як вияв солідарності з Україною.