Депортації та примусове переміщення українських дітей та інших цивільних осіб до Російської Федерації або на тимчасово окуповані українські території: створити умови для їх безпечного повернення, припинити ці злочини та покарати винних
1. Повномасштабна агресивна війна, розв'язана Російською Федерацією проти України, є масовим і триваючим порушенням міжнародного права та трагедією людських страждань. Примусове переміщення українських цивільних осіб, особливо дітей з раннього віку до 17 років, до Російської Федерації або в межах тимчасово окупованих українських територій, є особливо серйозною ознакою цієї агресії. Необхідні негайні термінові дії, підкріплені документуванням та моніторингом того, що сталося і продовжує відбуватися, встановленням відповідальності та притягненням до відповідальності всіх винних, на всіх рівнях відповідальності.
2. Організація Об'єднаних Націй, Рада Європи, Європейський парламент та Організація з безпеки та співробітництва в Європі протягом останніх місяців та тижнів рішуче засудили практику примусового переміщення та депортації цивільних осіб, зокрема дітей, Російською Федерацією. Застосовуючи ці практики, Російська Федерація часто нав'язує їм російське громадянство, що також призводить до порушення права дітей на ідентичність та сприяє незаконному усиновленню українських дітей російськими сім'ями. Такі практики заборонені міжнародним гуманітарним правом, правом прав людини та кримінальним правом і заслуговують на судове переслідування як воєнні злочини та злочини проти людяності. У випадку примусово переміщених дітей підіймається питання про злочин геноциду, який має бути ретельно розслідуваний та підданий судовому переслідуванню.
3. Українська влада та національні й міжнародні правозахисні організації інтенсивно працюють над документуванням та розслідуванням примусового переміщення та депортації цивільних осіб, а також над пошуком, підтримкою та визволенням жертв і возз'єднанням їх з їхніми сім'ями та рідним середовищем. Їхнім зусиллям перешкоджає надзвичайно складний, ворожий контекст та умови обману, в яких Російська Федерація застосовує ці практики.
4. Практика незаконних депортацій українців до Російської Федерації з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях розпочалася до початку повномасштабної агресії Російської Федерації проти України 24 лютого 2022 року, набуваючи форми депортації до Російської Федерації дітей із дитячих будинків та дітей з інвалідністю зі спеціалізованих закладів. Ці практики посилилися та розвинулися далі з цієї дати і, очевидно, плануються та організовуються систематично, у рамках державної політики. Вони залучають усі рівні прийняття політичних рішень, від найвищого до найнижчого, та реалізацію адміністративними органами та державними установами Російської Федерації, особливо щодо примусового переміщення, депортації та індоктринації українських дітей.
5. При визначенні обсягу та масштабу примусових переміщень та депортацій, точні цифри важко встановити, зважаючи на триваючу агресію, відсутність доступу до тимчасово окупованих територій України та обман з боку Російської Федерації щодо обставин примусових переміщень та депортацій та поточного місцезнаходження жертв. Тим не менш, різні джерела та дані свідчать про те, що багато тисяч українців є жертвами таких практик і що людська ціна та наслідки цих практик, сьогодні та в майбутньому, є величезними. Станом на середину квітня 2023 року, Уряд України заявив, що зібрав повідомлення про понад 19 384 дітей, класифікованих як «депортовані» до Російської Федерації, лише 361 з яких з тих пір повернулася додому, за даними влади. Тому залишається багато тисяч дітей та інших цивільних осіб, чия доля має бути з'ясована.
6. Парламентська асамблея засуджує дії російської влади, які порушують їхні зобов'язання за міжнародним гуманітарним правом, що полягають у невиправданих затримках репатріації дітей та перешкодах возз'єднанню сімей, розділених внаслідок цього збройного конфлікту. Вона також засуджує порушення прав депортованих українських дітей на збереження своєї ідентичності, визначеного Конвенцією ООН про права дитини (стаття 8), шляхом практики примусового прийняття російського громадянства та розміщення дітей для виховання у сім'ях громадян Російської Федерації.
7. Незважаючи на труднощі у встановленні остаточних даних про кількість залучених осіб або про поточну долю жертв, наявні докази вказують на різні практики, які широко повідомляються жертвами та свідками і які вказують на систематичну політику Російської Федерації. До них належать:
7.1 шляхом навмисного обстрілу та знищення цивільної інфраструктури, російські військові та пов'язані з Росією посадовці чинять надзвичайний тиск, щоб змусити українських цивільних осіб тікати від бойових дій лише з можливістю переміщення до Російської Федерації, на окуповані Росією території України або до Білорусі;
7.2 «фільтрація» українських цивільних осіб російськими військовими та пов'язаними з Росією посадовцями, включаючи інтрузивні обшуки їхніх тіл та речей, агресивні допити та вилучення величезної кількості особистих та біометричних даних. У деяких випадках цивільні особи зазнавали тортур та жорстокого поводження; багато хто був затриманий, а деякі зникли безвісти, за словами членів сімей;
7.3 примусове переміщення дітей до Російської Федерації та в межах тимчасово окупованих територій України, для розміщення у прийомних сім'ях, російських дитячих будинках або інтернатах, включаючи «літні табори», та сприяння усиновленню таких дітей російськими сім'ями. Це включає сиріт та дітей з інвалідністю, а також дітей, які були переміщені як з батьками, так і без них, і дітей, чиї батьки погодилися дозволити окупаційній владі перевезти їх до «відпускних» таборів, звідки вони так і не повернулися;
7.4 практика «перевиховання» дітей, таким чином вилучених зі своїх домівок та сімей, як у закладах, так і в прийомних чи усиновлюючих сім'ях. Ця практика називається «русифікація», що передбачає заборону розмовляти українською мовою або будь-яким чином виражати свою українську ідентичність та культуру, примусовий вплив російської мови та культури через уроки, повсюдний вплив панівної пропаганди через засоби масової інформації, викладання російської версії історії, відвідування «патріотичних» місць, військову підготовку та приниження української мови, культури та історії. У деяких випадках дітей (часто неправдиво) інформували, що їхні батьки померли; більшість не має можливості дізнатися, де вони знаходяться, як зв'язатися зі своїми сім'ями чи отримати будь-яку допомогу, і багато хто страждає від цькування та психологічного переслідування.
8. Організований та систематичний характер залучених практик та схожі характеристики таких операцій, як географічно (у різних тимчасово окупованих регіонах), так і з часом (включно до повномасштабної агресії, яка розпочалася в лютому 2022 року), вказують на висновок, що ці злочини не є ні випадковими, ні незапланованими. Ці злочини свідчать про намір знищити Україну та українську ідентичність, а також культурні та мовні особливості її народу. Примусові переміщення, незаконні депортації та «перевиховання» дітей, які є особливо вразливими і потребують захисту, є огидними у своїй меті знищення будь-якого зв'язку дітей з їхньою українською ідентичністю та її ознак.
9. Асамблея зазначає, що і Російська Федерація, і Україна є підписантами найбільш відповідних договорів про гуманітарне право, що застосовуються до міжнародних збройних конфліктів: Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни (Женевська конвенція IV, 1949) та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I, 1977). Інші відповідні міжнародні договори включають Статут Організації Об'єднаних Націй (1945), Європейську конвенцію Ради Європи з прав людини (ETS № 5, 1950), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966), Гаазькі конвенції 1899 та 1907 років щодо законів та звичаїв війни на суші, Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Конвенція про геноцид, 1948), Римський статут Міжнародного кримінального суду (1998), Міжнародну конвенцію про захист усіх осіб від насильницьких зникнень (2010) та Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про права дитини (1989) та додаткові протоколи до неї.
10. Асамблея підкреслює, що примусове переміщення дітей з однієї групи до іншої групи, з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу, вважається злочином геноциду згідно з пунктом (e) статті 2 Конвенції про геноцид, що збігається з документованими доказами депортації та примусового переміщення українських дітей до Російської Федерації або на території, тимчасово окуповані Росією.
11. Асамблея також нагадує про свою Резолюцію 2367 (2021) «Захист жертв довільного переміщення», свою Резолюцію 2448 (2022) «Гуманітарні наслідки та внутрішнє і зовнішнє переміщення у зв'язку з агресією Російської Федерації проти України» та свою Резолюцію 2482 (2023) «Правові аспекти та аспекти прав людини агресії Російської Федерації проти України», яка стосується, серед іншого, Конвенції про геноцид щодо примусового переміщення дітей.
12. Асамблея вітає рішення Міжнародного кримінального суду від 17 березня 2023 року видати ордери на арешт Президента Російської Федерації, Володимира Путіна, та Уповноваженого при Президенті Росії з прав дитини, Марії Львової-Бєлової, за воєнні злочини незаконної депортації та переміщення населення, зокрема дітей, з тимчасово окупованих територій України до Російської Федерації.
13. Асамблея підтримує Генерального секретаря Ради Європи у заклику до ролі, яку має відігравати ця Організація у визначенні відповідальності та забезпеченні справедливості за агресію Російської Федерації проти України, включаючи створення, у співпраці з Україною, міжнародного реєстру збитків, який слугуватиме документальним записом доказів та вимог щодо збитків, втрат чи шкоди для всіх фізичних та юридичних осіб, яких це стосується, а також Держави України, спричинених міжнародно-протиправними діями Російської Федерації в Україні або проти неї, а також для сприяння та координації збору доказів.
14. Асамблея також підтримує необхідність ретельного запису, збору та оцінки доказів злочину геноциду, як це передбачено як Римським статутом, так і Конвенцією про геноцид. Асамблея підтримує розслідування та судове переслідування державної політики примусового переміщення та депортації українських дітей Російською Федерацією та потенційні дії України перед Міжнародним кримінальним судом та Міжнародним судом ООН.
15. Асамблея також підтримує рекомендації, висунуті у березні 2023 року Комісаром Ради Європи з прав людини, які закликають до створення конкретних механізмів та рішень для возз'єднання дітей з їхніми сім'ями, у тому числі шляхом ідентифікації та реєстрації дітей з України, які залишилися без супроводу та розлучені з сім'ями, та сприяння процедурам розшуку сім'ї та возз'єднання.
16. З огляду на все вищесказане, Асамблея закликає до негайних та термінових дій, щоб припинити практики незаконного примусового переміщення та депортації, які зараз здійснюються Російською Федерацією проти українського населення, і особливо її політику та практики, пов'язані з вилученням дітей з їхніх сімей та домівок та їхнім подальшим поглинанням у російське суспільство та культуру та нав'язуванням російської ідентичності. Асамблея наголошує на необхідності фіксації та моніторингу окремих випадків, як для того, щоб дозволити механізми швидкого відшкодування, так і для збору доказів відповідальності, щоб притягнути винних, на всіх рівнях відповідальності, до суду.
17. Асамблея закликає Російську Федерацію:
17.1 щодо особливо термінової ситуації українських дітей, які перебувають у руках Російської Федерації, негайно та безумовно припинити незаконне примусове переміщення та депортацію українських дітей до Російської Федерації, Білорусі або в межах тимчасово окупованих українських територій; зупинити будь-які процедури усиновлення, що тривають; припинити нав'язування російського громадянства; відновити зв'язки дітей з їхніми батьками або опікунами та репатріювати їх на батьківщину або передати їх до безпечної третьої країни;
17.2 надати представникам та персоналу відповідних органів ООН та інших міжнародних механізмів та організацій з прав людини та гуманітарних організацій, таких як Міжнародний комітет Червоного Хреста, безперешкодний, негайний та безпечний доступ; надати достовірну та вичерпну інформацію про кількість та місцезнаходження українських дітей; та забезпечити їхнє гідне поводження та їхнє безпечне повернення;
17.3 повною мірою співпрацювати з Комітетом ООН з прав дитини у встановленні фактів на основі звіту, поданого до останнього Human Rights Watch у листопаді 2022 року, щодо перевірки дотримання Росією Конвенції про права дитини;
17.4 припинити всі практики, пов'язані з процесом «фільтрації», незаконної депортації та примусового переміщення цивільних осіб та інших захищених осіб з українських територій та звільнити всіх, хто все ще перебуває у «фільтраційних» пунктах; забезпечити, щоб евакуація цивільних осіб із небезпечних зон відбувалася на основі їхнього повного відома та згоди та з можливістю переселення в межах України або до безпечних місць призначення на їхній вибір.
18. Асамблея закликає міжнародну спільноту рішуче та послідовно засудити та вжити всіх можливих заходів для запобігання продовженню цих злочинів, підтримати українську владу та інші сторони у ретельному зборі доказів та свідчень, а також забезпечити, щоб винні на всіх рівнях були ідентифіковані та притягнуті до відповідальності. Вона також закликає:
18.1 держави-учасниці Римського статуту вжити всіх можливих дій для виконання своїх зобов'язань щодо виконання ордерів на арешт, вже виданих Міжнародним кримінальним судом, та підтримати судове переслідування та притягнення до відповідальності всіх інших відповідальних осіб. Зокрема, імена осіб, щодо яких міжнародні правозахисні організації стверджували про пряму відповідальність, включають Прем'єр-міністра Російської Федерації, міністрів освіти та охорони здоров'я, Уповноваженого з прав людини та Першого заступника керівника Адміністрації Президента Росії, самопроголошеного Президента Білорусі Олександра Лукашенка, а на регіональному рівні – губернаторів Краснодарського краю, Магаданської області, Камчатського краю, Президента Татарстану та голову Республіки Адигея;
18.2 Міжнародний кримінальний суд розглянути з усією належною серйозністю можливе судове переслідування за злочин геноциду щодо державної політики Російської Федерації стосовно українських дітей, які зараз перебувають у її руках, та заохочувати держави-учасниці розглянути можливість притягнення до відповідальності за всі злочини у своїх національних кримінальних судах, де це можливо (в Україні або в судах третіх сторін із універсальною юрисдикцією);
18.3 владу України забезпечити, щоб українські громадяни, які були примусово переміщені до Росії, включаючи чоловіків віком від 18 до 60 років, не зазнавали жодних правових наслідків за таке переміщення після повернення в Україну;
18.4 міжнародну спільноту посилити співпрацю з Європейським Союзом, щоб зупинити злочини примусового переміщення та депортації українських цивільних осіб Російською Федерацією, створити умови для безпечного повернення українських дітей або їхнього поселення у безпечній третій країні в Європі, запобігти усиновленню українських дітей з незаконним нібито російським громадянством громадянами держав-членів Ради Європи, та покарати винних, як підкреслено у заявах Ради Європейського Союзу та Європейської Комісії у Європейському парламенті 19 квітня 2023 року.
19. Асамблея закликає держави-члени Ради Європи:
19.1 надати всю можливу політичну та фінансову підтримку механізмам та заходам Ради Європи, запровадженим для підтримки її держави-члена, України, у даний час, включаючи План дій для України «Стійкість, Відновлення та Реконструкція» (2023-2026) та Експертну консультативну групу при Офісі Генерального прокурора України;
19.2 підтримати Україну в її зусиллях з документування та моніторингу ситуації українських громадян, і особливо дітей, які були примусово переміщені або депортовані Російською Федерацією, та надати свою політичну, логістичну та фінансову підтримку розробці ефективного та швидкого механізму для ідентифікації, визначення місцезнаходження та репатріації жертв до України або до безпечної третьої країни;
19.3 у цьому прагненні надати підтримку та допомогу у зміцненні координації між усіма відповідними національними органами та установами в Україні та роботі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
19.4 підтримати українську владу у розробці швидкого механізму для ідентифікації, визначення місцезнаходження та репатріації жертв до України або до безпечної третьої країни, у тому числі шляхом посилення платформи «Діти війни» та просування додатка «Reunite Ukraine», та надати дітям, що повертаються, необхідну підтримку, зокрема невідкладну та постійну психологічну підтримку;
19.5 забезпечити, щоб Директива про тимчасовий захист (2001/55/EC) державами-членами Європейського Союзу та інші заходи тимчасового захисту ефективно застосовувалися до всіх українців, які шукають в'їзду на кордонах Європейського Союзу з Російською Федерацією, з дійсними або неушкодженими проїзними документами або без них;
19.6 підтримувати та сприяти роботі організацій громадянського суспільства, активних у захисті прав українських громадян, переміщених осіб та біженців;
19.7 посилити роботу підрозділів стратегічних комунікацій та незалежних засобів масової інформації, які сприяють викриттю російських дезінформаційних кампаній, оскільки поширення фактів про злочини Росії є важливим для допомоги жертвам та відновлення справедливості.
20. На додаток до всього вищесказаного, і крім невідкладних заходів, які необхідно вжити для захисту українських цивільних осіб та дітей сьогодні, Асамблея ще раз підкреслює, що винні у злочинах згідно з міжнародним правом, включаючи злочин агресії проти іншої країни, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, мають бути ідентифіковані та притягнуті до відповідальності. Напередодні 4-го Саміту глав держав та урядів Ради Європи в Рейк'явіку, вона закликає держави-члени та міжнародну спільноту в цілому проголосити та підтвердити свою відданість цій меті, швидко створити механізми та процеси, необхідні для досягнення цього, та залишатися непохитними у своїх спільних зусиллях для забезпечення справедливості.