Правові та правозахисні аспекти агресії Російської Федерації проти України
1. Парламентська асамблея підтверджує своє найрішучіше засудження триваючої незаконної та невиправданої агресивної війни Російської Федерації проти України. Її повномасштабне вторгнення, розпочате понад два роки тому, є кричущим, безперервним порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй і становить акт агресії, у тому числі згідно з Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй. Асамблея вже встановила, що ця війна, яка фактично розпочалася у 2014 році з окупації та спроби незаконної анексії Криму, сама по собі є злочином агресії відповідно до міжнародного права, що тягне за собою індивідуальну кримінальну відповідальність політичного та військового керівництва Російської Федерації.
2. Асамблея також підтверджує свою непохитну підтримку незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів та своє невизнання спроби незаконної анексії Російською Федерацією будь-яких частин української території, включаючи Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, а також частини Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей України. Ця спроба анексії явно порушує принцип міжнародного права, згідно з яким жодне територіальне надбання, отримане в результаті застосування сили, не може бути визнане законним. Той факт, що президентські вибори в Росії 17 березня 2024 року також були проведені на незаконно окупованих територіях України шляхом примусового нав'язування російського законодавства, є ще одним прикладом кричущої зневаги російської влади до політичної незалежності та політичних прав України та її народу, а також до найбільш базових принципів міжнародного гуманітарного права, включаючи зобов'язання окупаційної держави, що випливають з четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, якою Російська Федерація була зв'язана десятиліттями.
3. Асамблея нажахана безперервними та численними повідомленнями про звірства та порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права, скоєні російськими військовими силами та їхніми маріонетками в Україні, під час бойових дій або на тимчасово окупованих територіях. Вони включають невибіркові напади на цивільне населення та гуманітарний і медичний персонал, а також на цивільні об'єкти, такі як медичні установи, школи, електростанції, інша критична інфраструктура, а також культурна та релігійна спадщина; незаконне викрадення, затримання, насильницьке зникнення, тортури, жорстоке поводження та позасудові вбивства громадян України; тортури, жорстоке поводження та страти без належного судового розгляду українських військовополонених; незаконне переміщення або депортація українських дітей; усі форми сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом; застосування хімічної зброї та касетних боєприпасів; напади, що спричиняють широкомасштабну, довгострокову та серйозну шкоду довкіллю; мародерство; та примусова «паспортизація» та призов громадян України.
4. Багато з цих порушень становлять конкретні воєнні злочини згідно з Женевськими конвенціями, Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) та Статутом Міжнародного кримінального суду (МКС). Інші, такі як тортури та жорстоке поводження, здаються систематичними та широкомасштабними, і тому можуть також кваліфікуватися як злочини проти людяності. Більшість із цих звірств одночасно порушують численні міжнародні договори з прав людини, ратифіковані Російською Федерацією, які продовжують діяти у воєнний час. Усі ці дії призвели до смерті, руйнувань, шкоди довкіллю та масового переміщення населення в межах та за межами України.
5. Відповідно до своїх попередніх резолюцій, зокрема Резолюції 2482 (2023) «Правові та правозахисні аспекти агресії Російської Федерації проти України», Асамблея вважає, що російська офіційна та публічна риторика в засобах масової інформації, яка використовується для виправдання незаконної агресії, може становити пряме та публічне підбурювання до геноциду або виявляти геноцидний намір знищити українську «національну групу» як таку або принаймні її частину, у розумінні Конвенції 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Конвенція про геноцид). Ця риторика, яка часто походить від найвищого рівня російської державної влади, а також від релігійних лідерів, які підтримують агресію в ієрархії Російської православної церкви, використовує наративи, такі як заперечення української ідентичності або «денацифікація» чи «десатанізація» українців. Про геноцидний намір також можна судити за моделями звірств, які спостерігаються проти українців, таких як вбивства, заподіяння серйозних тілесних або психічних ушкоджень, навмисне створення умов життя, розрахованих на повне фізичне знищення групи, та примусове і скоординоване переміщення дітей до іншої групи. Це становить зростаючу сукупність доказів того, що Російська Федерація намагається вчинити геноцид проти українців або принаймні публічно підбурює до нього, як частина пропаганди, яка демонструється для виправдання агресивної війни. Ці дії тягнуть за собою не лише відповідальність держави та індивідуальну кримінальну відповідальність для Російської Федерації та її державних посадових осіб, але й накладають на всі держави-учасниці Конвенції про геноцид зобов'язання запобігати геноциду, відповідно до їхніх засобів та їхньої здатності впливати на тих, кого підозрюють у підготовці чи скоєнні геноциду.
6. Стосовно ролі Групи Вагнера та її участі у війні, Асамблея зазначає, що її статус відповідно до міжнародного гуманітарного права тривалий час був предметом суперечок. Після невдалого заколоту в червні 2023 року та підозрілої смерті її лідерів Євгена Пригожина та Дмитра Уткіна в авіакатастрофі через два місяці, нинішнє існування та структура групи змінилися, а деякі її бойовики були включені до складу збройних сил Росії або завербовані іншими приватними російськими військовими та охоронними компаніями чи парамілітарними групами. У будь-якому випадку, Група Вагнера продовжує діяти в різних формах, і її члени, які скоїли або продовжують скоювати воєнні злочини та інші звірства в Україні, повинні бути притягнуті до кримінальної відповідальності та відповідати перед українськими судами або МКС. Російська Федерація несе повну міжнародну відповідальність за ці дії, зважаючи на визнані зв'язки та фінансову й оперативну підтримку, надану групі під час її участі у війні, включаючи використання помилуваних засуджених як бойовиків та координацію на місці з регулярними військами. Російська Федерація не може посилатися на правдоподібне заперечення, щоб уникнути міжнародної відповідальності за дії Групи Вагнера.
7. Асамблея вітає той факт, що кілька національних парламентів, а також Парламентська асамблея Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Європейський Парламент кваліфікували Групу Вагнера як терористичну організацію або закликали до її визнання такою, відповідно до позиції, викладеної в Резолюції Асамблеї 2506 (2023) «Політичні наслідки агресивної війни Російської Федерації проти України». Зважаючи на те, що деякі злочини Групи Вагнера, схоже, були скоєні з метою провокування терору серед цивільного населення в Україні, її дії підпадають під деякі визначення тероризму в чинних міжнародних текстах, на додаток до їхньої кваліфікації як воєнних злочинів. Це підтвердило б статус Російської Федерації як держави-спонсора тероризму та мало б стримуючий ефект на ті держави, особливо за межами Європи, та приватні організації, які могли б мати спокусу співпрацювати з Групою Вагнера або її наступниками.
8. Більш ніж через рік після 4-го Саміту глав держав та урядів Ради Європи (16 та 17 травня 2023 року) та ухваленої там Рейк'явікської декларації, Асамблея ще раз наголошує на необхідності забезпечення комплексної системи відповідальності за всі порушення міжнародного права та міжнародні злочини, що випливають з російської агресії, щоб досягти справедливого та тривалого миру для України. Не може бути миру без відповідальності, як це випливає зі Статуту Ради Європи (ЄТЗ № 1), в преамбулі якого підкреслюється «досягнення миру, заснованого на справедливості та міжнародному співробітництві». Тому Асамблея вітає та підтримує всі ініціативи та кроки, вжиті досі в рамках Ради Європи для забезпечення відповідальності, які спрямовані не лише на допомогу у здійсненні правосуддя та репарацій Україні та її народу, але й на боротьбу з безкарністю, відновлення поваги до верховенства права та запобігання подальшим нападам на міжнародний правопорядок. Вона також вітає інші ініціативи, вжиті поза межами Організації, такі як міністерська конференція «Відновлення справедливості для України», що відбулася в Гаазі 2 квітня 2024 року, та Саміт миру в Україні, що відбувся у Бюргенштоці (Швейцарія) 15 та 16 червня 2024 року. Будь-який мирний процес має ґрунтуватися на принципах справедливого та тривалого миру, викладених у Формулі миру Президента Зеленського, якій Асамблея та глави держав та урядів Ради Європи вже висловили свою підтримку.
9. Асамблея відзначає зусилля та поточні розслідування, які проводяться існуючими міжнародними та національними органами, компетентними розглядати деякі міжнародні злочини та порушення прав людини, скоєні в контексті агресії, включаючи українську владу та Офіс Генерального прокурора, Офіс Прокурора МКС, Спільну слідчу групу (ССГ), Міжнародний центр з розслідування злочину агресії проти України (ICPA), Незалежну міжнародну комісію з розслідування щодо України, створену Радою ООН з прав людини, Московський механізм ОБСЄ та органи влади третіх держав, що діють на основі принципу універсальної юрисдикції.
10. Однак Асамблея зазначає, що досі не існує належного механізму притягнення до відповідальності для розгляду «найвищого міжнародного злочину», яким є злочин агресії, скоєний політичним та військовим керівництвом Російської Федерації проти України, який уможливив усі інші злочини та спричинив незмірні страждання навіть поза рамками порушення міжнародного гуманітарного права. Більш ніж через два роки після повномасштабного вторгнення та першого заклику Асамблеї, у квітні 2022 року, створити спеціальний міжнародний кримінальний трибунал за злочин агресії проти України, консультації між державами-членами та іншими зацікавленими державами та партнерами в «Основній групі» все ще тривають.
11. Асамблея з великим задоволенням відзначає, що учасники цих консультацій висловили зацікавленість у ідеї створення спеціального трибуналу шляхом угоди між Радою Європи та Україною, яка могла б бути підтримана розширеною частковою угодою, відкритою для держав-нечленів та інших міжнародних організацій. Асамблея вважає, що це найкращий реалістичний варіант з точки зору правової основи та політичної легітимності. Це явно підпадає під мандат Ради Європи, як це відображено в її Статуті та відповідно до пріоритетів, встановлених на Рейк'явікському саміті. Створивши такий трибунал, Рада Європи забезпечила б правосуддя за злочин, який був і досі скоюється проти однієї з її держав-членів колишньою державою-членом. Однак це не слід розуміти як суто європейську відповідь на європейську проблему. Рада Європи поставила б себе на службу міжнародної спільноти в цілому, щоб підтримати міжнародний правопорядок та заборону агресії. Тому спеціальний трибунал повинен мати такі особливості, які зробили б його максимально міжнародним та заохочували б міжрегіональну підтримку, беручи до уваги необхідність максимізації його міжнародної легітимності та мінімізації будь-яких можливих юридичних проблем, зокрема щодо можливого посилання ключових підозрюваних на особисті імунітети.
12. Асамблея знову наголошує, що Російська Федерація повинна нести юридичні наслідки всіх своїх міжнародно-протиправних діянь, скоєних в Україні або проти неї, в тому числі шляхом надання репарацій за шкоду та втрати, спричинені такими діяннями Україні та її громадянам. Асамблея нагадує у зв’язку з цим про свої попередні резолюції з цього питання, зокрема Резолюцію 2539 (2024) «Підтримка відбудови України», а також Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй A/RES/ES-11/5 від 14 листопада 2022 року «Сприяння відшкодуванню та репарації за агресію проти України», яка визнає необхідність створення міжнародного механізму репарацій. Вона високо оцінює створення Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України (Реєстр) у травні 2023 року та вітає відкриття процесу подання заяв 2 квітня 2024 року. Вона підтверджує, що Реєстр призначений бути першим компонентом комплексного міжнародного компенсаційного механізму.
13. З огляду на ці міркування, щодо спеціального трибуналу за злочин агресії проти України, Асамблея:
13.1 вітає рішення Комітету Міністрів від 30 квітня 2024 року, яке надає мандат Генеральному секретарю Ради Європи підготувати будь-які необхідні документи для Основної групи щодо можливого проєкту угоди між Радою Європи та Урядом України про створення спеціального трибуналу за злочин агресії Російської Федерації проти України, включаючи його статут, а також щодо можливого проєкту розширеної часткової угоди, яка регулюватиме умови підтримки такого трибуналу, його фінансування та інші адміністративні питання;
13.2 зазначає, що це рішення було прийнято переважною більшістю голосів, що демонструє чітку політичну волю на користь провідної ролі Ради Європи в цьому процесі, відповідно до власних рекомендацій Асамблеї;
13.3 закликає Основну групу якнайшвидше досягти згоди щодо обраної моделі та правової форми спеціального трибуналу, враховуючи необхідність збереження нинішнього імпульсу та з огляду на можливі політичні події;
13.4 закликає всі держави-члени підтримати цей процес та взяти участь у досягнутій остаточній угоді, включно з можливою розширеною частковою угодою;
13.5 закликає інші держави, включаючи держави-спостерігачі та держави, чиї парламенти мають статус спостерігача або партнера для демократії при Асамблеї, Європейський Союз, а також будь-які інші потенційно зацікавлені регіональні організації, включаючи Організацію американських держав та Африканський Союз, підтримати цей процес та створення спеціального трибуналу;
13.6 закликає Генеральну Асамблею Організації Об’єднаних Націй підтримати цей процес, ухваливши резолюцію, яка б схвалила спеціальний трибунал, після його створення, відповідно до її раніше висловленої позиції про те, що повномасштабне вторгнення в Україну є актом агресії і що необхідно забезпечити відповідальність за найтяжчі скоєні злочини;
13.7 закликає держави-учасниці ICPA та ССГ, а також усі держави-члени передбачити угоди про співпрацю, які дозволять їм ділитися доказами, зібраними щодо злочину агресії, з майбутнім спеціальним трибуналом;
13.8 висловлює свою вдячність Нідерландам за їхню пропозицію розмістити спеціальний трибунал на своїй території;
13.9 вважає, що спеціальний трибунал у будь-якому випадку повинен мати такі особливості:
13.9.1 його юрисдикція повинна обмежуватися злочином агресії, скоєним проти України, та повинна поширюватися ratione temporis на таку агресію, починаючи з лютого 2014 року;
13.9.2 його юрисдикція повинна включати роль та співучасть керівників Білорусі;
13.9.3 його статут повинен містити визначення злочину агресії, повністю узгоджене зі статтею 8 біс Статуту МКС, що відображає звичаєве міжнародне право;
13.9.4 особисті імунітети ключових підозрюваних не повинні застосовуватися в спеціальному трибуналі; його статут має залишити питання особистих імунітетів на тлумачення суддів спеціального трибуналу, зважаючи на практику інших міжнародних кримінальних трибуналів та прецеденти в міжнародному праві;
13.9.5 функціональні імунітети не повинні застосовуватися в спеціальному трибуналі;
13.9.6 його статут повинен містити перелік прав обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, відповідно до міжнародного права прав людини;
13.9.7 його статут міг би передбачати можливість заочного провадження до стадії судового розгляду, наприклад, слухання для підтвердження обвинувачень за відсутності підозрюваного;
13.9.8 його роль має бути доповнюючою до юрисдикції МКС, а його статут повинен регулювати співпрацю та обмін доказами між спеціальним трибуналом та МКС;
13.9.9 його статут повинен містити правила щодо співпраці з державами-учасницями та іншими державами, які можуть бути доповнені конкретними угодами про співпрацю.
14. Стосовно інших міжнародних злочинів, таких як геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини, Асамблея:
14.1 закликає всі держави-члени, а також держави-спостерігачі та держави, чиї парламенти мають статус спостерігача або партнера для демократії при Асамблеї, підтримати розслідування Офісу Прокурора МКС щодо будь-якого з цих злочинів, скоєних в Україні, шляхом обміну будь-якими наявними у них доказами та надання експертних знань, включаючи судово-медичну експертизу, та закликає всі держави-учасниці Статуту МКС надавати суду на стабільній основі адекватні людські та фінансові ресурси;
14.2 вітає ордери на арешт, видані МКС щодо Володимира Путіна, Марії Олексіївни Львової-Бєлової, Сергія Івановича Кобилаша, Віктора Миколайовича Соколова, Сергія Кужугетовича Шойгу та Валерія Васильовича Герасимова у контексті ситуації в Україні, та закликає всі держави-члени та інші держави виконати ці ордери, якщо будь-хто з цих підозрюваних потрапить під їхню юрисдикцію;
14.3 рішуче засуджує спроби російської влади переслідувати суддів та Прокурора МКС, які брали участь у видачі цих ордерів, як кричуще втручання в судову незалежність та мандат МКС;
14.4 пропонує Прокурору МКС розглянути можливість вивчення повідомлень про ймовірний геноцид проти українців, загалом стосовно ситуації в Україні та більш конкретно щодо переміщення українських дітей;
14.5 пропонує Прокурору МКС розглянути можливість вивчення індивідуальної кримінальної відповідальності членів Групи Вагнера, які брали участь у скоєнні міжнародних злочинів в Україні та в різних країнах Африки, що підпадають під юрисдикцію суду;
14.6 заохочує всі держави-члени, а також інші держави продовжувати надавати допомогу українській владі та Офісу Генерального прокурора, включаючи нарощування потенціалу, експертні знання та ресурси, з метою посилення їхніх можливостей розслідувати та переслідувати ці злочини, відповідно до міжнародного права прав людини та Європейської конвенції про права людини (ЄТЗ № 5, Конвенція);
14.7 закликає українську владу продовжувати дотримуватися своїх зобов'язань відповідно до міжнародного гуманітарного права та продовжувати проводити ретельні розслідування всіх звинувачень у воєнних злочинах та порушеннях міжнародного гуманітарного права, незалежно від громадянства виконавця;
14.8 закликає українську владу поважати право на справедливий судовий розгляд та інші права відповідно до Конвенції для всіх осіб, обвинувачених у воєнних злочинах та інших злочинах, пов'язаних з агресією, зазначаючи, що Україна продовжує відступати від певних прав відповідно до Конвенції на підставі статті 15 та застосування воєнного стану;
14.9 закликає Україну та інші держави-члени ратифікувати Статут МКС, включаючи Кампальські поправки щодо злочину агресії;
14.10 закликає всі держави-члени приєднатися або співпрацювати з ССГ, створеною Україною та кількома державами-членами Європейського Союзу під егідою Агентства Європейського Союзу зі співробітництва у сфері кримінального правосуддя (Євроюст);
14.11 заохочує всі держави-члени та держави-спостерігачі використовувати Раду Європи та інші міжнародні інструменти щодо взаємної правової допомоги у зв'язку зі злочинами, скоєними в Україні, та підписати і ратифікувати нову Любляно-Гаазьку конвенцію про міжнародне співробітництво в розслідуванні та судовому переслідуванні злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів та інших міжнародних злочинів, яка була відкрита для підписання 14 лютого 2024 року;
14.12 пропонує Раді ООН з прав людини розглянути можливість створення незалежної міжнародної комісії з розслідування для вивчення ймовірних порушень міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права, скоєних членами Групи Вагнера та пов'язаними з нею організаціями в Україні та відповідних країнах Африки, встановлення фактів, збору, консолідації та аналізу доказів таких порушень та збереження доказів, у тому числі з огляду на співпрацю в будь-яких судових процесах;
14.13 закликає держави-члени та держави-спостерігачі, які ще цього не зробили, а також Європейський Союз, розглянути можливість визнання Групи Вагнера, інших подібних російських парамілітарних груп та тих організацій, які їх фінансують, терористичними організаціями та застосування до них свого антитерористичного законодавства та заходів, без шкоди для розгляду їхніх злочинів як можливих воєнних злочинів та інших міжнародних злочинів;
14.14 посилаючись, зокрема, на резолюції Парламентської асамблеї ОБСЄ та Парламентської асамблеї Організації Північноатлантичного договору (НАТО), закликає держави-члени, а також інші держави, розглянути можливість визнання Російської Федерації, яка впроваджує геноцидну теорію та практику «рашизму», державою-спонсором тероризму.
15. Нарешті, щодо компенсації за шкоду, завдану агресією, Асамблея, посилаючись на свої Резолюції 2434 (2022), 2482 (2023) та 2539 (2024):
15.1 закликає держави-члени Ради Європи та відповідні держави-нечлени приєднатися до Реєстру, якщо вони ще цього не зробили;
15.2 підтверджує свій заклик до створення міжнародного компенсаційного механізму для відшкодування шкоди, завданої всім фізичним та юридичним особам, а також Державі Україна, міжнародно-протиправними діяннями Російської Федерації, що випливають з її агресії проти України. Такий міжнародний компенсаційний механізм повинен:
15.2.1 включати незалежну міжнародну комісію з претензій, уповноважену розглядати та вирішувати претензії, включаючи ті, що зареєстровані Реєстром;
15.2.2 включати міжнародний компенсаційний фонд, з якого виплачуватимуться компенсаційні виплати позивачам, чиї претензії були задоволені;
15.2.3 бути створеним окремим міжнародним документом, відкритим для всіх держав-однодумців та відповідних міжнародних організацій, включаючи Організацію Об’єднаних Націй та Європейський Союз;
15.2.4 бути створеним у співпраці з Реєстром, який бере участь та сприяє роботі, спрямованій на створення такого механізму, і який має бути переданий цьому механізму відповідно до його статуту;
15.2.5 в принципі бути створеним під егідою Ради Європи, враховуючи, що Реєстр є розширеною частковою угодою Ради Європи і що Організація відіграє провідну роль у цій сфері, не виключаючи при цьому інших варіантів, якщо вони забезпечать більшу міжрегіональну підтримку;
15.2.6 покривати збитки, спричинені агресією з лютого 2014 року, зокрема у зв'язку з порушеннями міжнародного права, підтвердженими міжнародними судами та судовими органами, такими як Європейський суд з прав людини;
15.2.7 покривати збитки, спричинені приватними військовими та охоронними компаніями або парамілітарними групами та маріонетками, які брали участь в агресії від імені Російської Федерації, включаючи, зокрема, Групу Вагнера в усіх її формах;
15.3 вважає, що арешт та перепрофілювання російських державних активів, які наразі заморожені державами-членами та державами-нечленами Ради Європи, становитимуть правомірні контрзаходи відповідно до міжнародного права проти агресії Російської Федерації проти України, яка є явним порушенням зобов'язання erga omnes. Такі контрзаходи були б спрямовані на те, щоб спонукати Російську Федерацію до виконання своїх міжнародно-правових зобов'язань, включаючи її зобов'язання припинити агресію та надати репарації Україні; з огляду на величезну шкоду, спричинену російською агресією, вони були б пропорційними, а також оборотними в тому сенсі, що арештовані кошти можуть бути зараховані до вимоги про репарації, належні Україні;
15.4 вітає той факт, що деякі держави, включаючи нещодавно Сполучені Штати Америки, вже ухвалили законодавство, що дозволяє такі заходи на користь України, на основі контрзаходів;
15.5 закликає держави-члени та будь-які інші держави ухвалити подібні заходи на національному рівні з метою передачі цих активів до майбутнього міжнародного компенсаційного фонду, поважаючи при цьому права всіх постраждалих третіх сторін відповідно до Конвенції та інших міжнародних інструментів права прав людини;
15.6 підтверджує свій заклик до держав-членів також перепрофілювати заморожені активи громадян Росії, які підпадають під цільові санкції через їхню відповідальність у агресивній війні, як того вимагає Резолюція 2434 (2022);
15.7 закликає держави-члени, G7, Європейський Союз та всі відповідні зацікавлені сторони продовжувати працювати над всеосяжною компенсацією за всю шкоду, завдану агресивною війною, та загальним процесом підтримки України, включаючи шляхом застосування інших альтернативних або додаткових пропозицій, які обговорюються або погоджуються, таких як конфіскація приватних активів після засудження за кримінальний злочин за порушення санкцій, запровадження податку на надприбутки на відсотки або прибутки, отримані від заморожених російських державних активів, або використання цих активів як застави для кредитів Україні.
16. Асамблея закликає всі держави-члени та держави-спостерігачі, а також Європейський Союз та G7, створити реєстр організацій, які допомагають Російській Федерації ухилятися від обмежувальних заходів або обходити їх.
17. Нарешті, Асамблея підтверджує всі свої попередні резолюції, адресовані Російській Федерації з моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну, та знову закликає Російську Федерацію припинити агресію та повністю й беззастережно вивести свої окупаційні сили з міжнародно визнаної території України. Вона закликає Російську Федерацію дотримуватися своїх зобов'язань відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, Конвенції про геноцид, міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини, особливо на окупованих територіях України, та співпрацювати з усіма міжнародними слідчими та судовими органами, які займаються наслідками агресії. У зв’язку з цим, Асамблея закликає Російську Федерацію виконати недавнє рішення Європейського суду з прав людини у міждержавній справі Україна проти Росії (щодо Криму), яка стосується численних порушень Конвенції, що почалися в лютому 2014 року, і, зокрема, зобов’язання якнайшвидше забезпечити безпечне повернення відповідних ув’язнених, переведених з Криму до пенітенціарних установ, розташованих на території Російської Федерації.