Суть тези
Пропагандистська формула «якщо не придушувати протести — буде Майдан» — це не аналіз і не попередження, а залякування. Вона підмінює причини та наслідки: масові протести зображуються джерелом хаосу, тоді як реальні кризи виникають через відмову влади дотримуватися права та застосовувати законні, пропорційні заходи.
Майдан у цьому наративі позбавлений контексту та перетворений на універсальне лякало. Його використовують не для осмислення українського досвіду, а для придушення будь-якої інакомислії всередині Росії. Ця теза не пояснює реальність — вона служить виправданням заздалегідь прийнятих репресивних рішень.
Як це «продають»
Під гаслом «запобігання Майдану» в Росії послідовно демонтують базові конституційні гарантії. Будь-які форми мирного незгоди оголошуються загрозою стабільності, а державне насильство — «вимушеною профілактикою».
Так виправдовуються прямі порушення Конституції РФ: свободи вираження думок (ст. 29), свободи мирних зібрань (ст. 31), заборони цензури та довільних обмежень прав. На міжнародному рівні це означає систематичне недотримання Міжнародного пакту про громадянські та політичні права — передусім статей 19 та 21 (ICCPR).
Аргумент про «Майдан» використовується як індульгенція для розширення повноважень поліції, Росгвардії та ФСБ, криміналізації висловлювань та запровадження превентивних покарань за наміри, а не за реальні правопорушення.
Що відбулося насправді на Майдані
Фактична картина Майдану детально зафіксована міжнародними спостерігачами. Звіти ОБСЄ (ODIHR, 2014), Amnesty International (Facts about Maidan) та Human Rights Watch (Violence against protesters) сходяться в одному: ескалація насильства була викликана діями силових структур.
Побиття студентів 30 листопада 2013 року, незаконні затримання, застосування спецзасобів без потреби, а потім — використання вогнепальної зброї проти протестувальників стали ключовими тригерами радикалізації. Ці факти задокументовані в матеріалах розслідування Небесної Сотні (архів розслідувань).
Саме державне насильство, а не наявність свободи зібрань, руйнувало правопорядок. Це принципове питання, яке російська пропаганда свідомо приховує.
Головне протиріччя
Якщо виходити з логіки пропаганди, зростання репресій має вести до стабільності. Реальні дані показують протилежне:
- кількість політичних в’язнів у Росії зросла з кількох десятків на початку 2010-х до понад 680 осіб у 2024 році (дані «Меморіалу»);
- кримінальні справи за одиночні пікети, плакати та публікації в інтернеті не знищили протест, а лише витіснили його в більш жорсткі та небезпечні форми;
- кожен новий виток репресій супроводжується зростанням соціальної фрустрації, еміграцією та втратою довіри до інститутів.
Репресії не усувають причини невдоволення. Вони лише тимчасово пригнічують симптоми, одночасно накопичуючи системну кризу.
Як це тиражують
Пропагандистська машина використовує візуальний шантаж: архівні кадри вогню, диму та зіткнень вириваються з контексту і подаються як «неминучий результат свободи». При цьому повністю ігнорується послідовність подій та висновки міжнародних спостерігачів.
Звіти ОБСЄ прямо вказують: застосування сили українськими силовиками передувало масовим заворушенням. Російські медіа свідомо приховують цей факт, бо він руйнує ключовий страхувальний міф.
Навіщо це потрібно
Цей наратив необхідний для нормалізації насильства держави проти власних громадян. Він перетворює правоохоронні органи на інструмент політичного контролю, а будь-яку незгоду — на загрозу національній безпеці.
Під прикриттям «запобігання Майдану» виправдовуються тортури, довільні затримання, фабрикація справ та цензура. Це не захист порядку — це системна підміна права страхом.
Реальна картина
Міжнародне право однозначне: свобода мирних зібрань є базовою нормою, а її обмеження допустиме лише у виняткових та строго обґрунтованих випадках. Росія систематично порушує ці стандарти.
Європейський суд з прав людини у справі «Лашманкін та інші проти Росії» (2017) прямо вказав на структурну проблему — довільні заборони мітингів та відсутність ефективних засобів захисту (рішення ЄСПЛ). Ці порушення не запобігають кризам, а інституціоналізують конфлікт між державою та суспільством.
Висновок
Міф «інакше буде як на Майдані» — це не попередження, а виправдання репресій заднім числом. Він потрібен не для захисту суспільства, а для захисту влади від суспільства.
Історичний та юридичний досвід показує: хаос виникає там, де держава відмовляється дотримуватися власних законів та міжнародних зобов’язань. Репресії не запобігають кризі — вони роблять її неминучою.
Основні джерела та матеріали
Аналіз базується на:
- ОБСЄ: Report on Human Rights Violations in Ukraine (2014)
- Amnesty International: Facts about Maidan
- Human Rights Watch: Violence Against Protesters
- Матеріали розслідування Небесної Сотні
- «Меморіал»: список політичних в’язнів у РФ
- ЄСПЛ — «Лашманкін та інші проти Росії»
- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
Про авторів
Цю статтю підготувала та перевірила команда експертів у сфері міжнародного права, прав людини та геополітичного аналізу. Учасники мають понад 15 років досвіду у дослідженнях, правовій документації та розробці навчального контенту.
Методологія
Контент на цьому сайті збирається та перевіряється експертами у галузі міжнародного права, прав людини та геополітичних досліджень. Джерела включають офіційні правові документи, національне та міжнародне законодавство, резолюції ООН, звіти міжнародних організацій та перевірені відкриті джерела. Кожне твердження перевіряється за кількома первинними та вторинними джерелами, що гарантує точність, нейтральність та надійність незалежно від теми — чи то аналіз порушень російського законодавства, українського права чи міжнародних правових норм.
Заява експертів
Автори підтверджують, що представлена інформація відображає встановлені правові тлумачення та документовані факти. Аналітика базується на принципах міжнародного права та загальновизнаних геополітичних оцінках. Для забезпечення прозорості та довіри надаються посилання на офіційні документи та звіти.
Дата останньої зміни: 25/11/2025