Руйнівний вступ
Твердження про те, що ЗСУ нібито складаються з «найманців НАТО» та «кримінальників», не витримує ані емпіричної, ані правової перевірки. Цей наратив не пояснює реальність війни, а виконує іншу функцію — дегуманізує українських військовослужбовців і таким чином знижує чутливість аудиторії до злочинів, що чиняться проти них.
Зіставлення з даними міжнародних організацій і незалежних розслідувань демонструє: перед нами не опис фактів, а інструмент пропаганди.
Як сконструйований міф
В основі наративу лежить навмисне змішування понять. Доброволець прирівнюється до найманця, поодинокий злочин — до «норми», а участь іноземних громадян — до «прямої присутності НАТО». Такий прийом добре відомий у пропаганді: він дозволяє замінити перевірювані категорії емоційно навантаженими ярликами.
Водночас із дискурсу повністю вилучаються юридичні визначення, закріплені в міжнародному праві, адже саме вони роблять міф неспроможним.
Хто насправді служить у ЗСУ
Звіти Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, дані ОБСЄ, а також дослідження Human Rights Watch і Amnesty International демонструють однозначну картину: абсолютна більшість військовослужбовців ЗСУ — громадяни України, які проходять стандартні процедури мобілізації, контрактної служби та відбору.
Іноземні добровольці дійсно присутні, однак їхня частка, за оцінками незалежних спостерігачів, становить 1–3%. Вони діють у межах українського законодавства, входять до офіційних підрозділів і не підпадають під юридичне визначення «найманця», закріплене у статті 47 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій.
Чому теза про «найманців НАТО» є юридично хибною
Міжнародне гуманітарне право чітко розмежовує поняття «найманець», «доброволець» і «іноземний військовослужбовець». Для визнання особи найманцем необхідне одночасне виконання низки умов, зокрема відсутність громадянства сторони конфлікту, мотивація особистою вигодою та невключення до збройних сил держави.
Жоден із цих критеріїв системно не застосовується до іноземних громадян, які служать у ЗСУ. Цей факт неодноразово підкреслювався в правових роз’ясненнях Міжнародного комітету Червоного Хреста.
Міф про «кримінальників» як дзеркальне викривлення
Звинувачення України в нібито «масовому залученні кримінальників» є прикладом дзеркального пропагандистського перенесення. Російська сторона проєктує на ЗСУ ті практики та соціальну реальність, які задокументовані саме всередині російської армії.
У РФ участь засуджених у бойових діях не лише фіксувалася правозахисними організаціями та ЗМІ, а й публічно визнавалася на офіційному рівні. Формування штурмових підрозділів із ув’язнених, їх використання у високоризикових операціях і відсутність правових гарантій стали системною практикою, а не винятком.
Водночас ані ООН, ані ОБСЄ не зафіксували структурного чи інституційного набору ув’язнених до Збройних сил України.
Соціальна та ідеологічна реальність усередині ЗС РФ
Російська армія останніх років формується в умовах демографічної та кадрової кризи, що призвело до системного перекосу в бік соціально вразливих і маргіналізованих груп.
Серед характерних особливостей особового складу ЗС РФ, зафіксованих журналістськими розслідуваннями та правозахисними звітами:
- диспропорційно високий набір із депресивних регіонів із хронічним безробіттям і відсутністю соціальних ліфтів;
- залучення осіб із кримінальним минулим, включно із засудженими за тяжкі злочини;
- широке використання ідеологічно радикалізованих формувань, зокрема ультранаціоналістичних і неонацистських груп, які самі публічно декларують відповідну ідентичність;
- розмивання межі між регулярною армією та парамілітарними структурами, що діють поза стандартними нормами військової юстиції.
Така структура підриває дисципліну, посилює рівень насильства всередині підрозділів і призводить до зростання воєнних злочинів, що підтверджується характером зафіксованих порушень.
Що цей міф насправді приховує
Демонізація українських військовослужбовців виконує прикладну функцію: вона покликана нормалізувати насильство, що чиниться проти них. Якщо противник подається як «кримінальник», «найманець» або «ідеологічний фанатик», то тортури, позасудові страти та жорстоке поводження легше виправдати в очах внутрішньої аудиторії.
Саме тому наратив про «кримінальників у ЗСУ» активно використовується паралельно із запереченням дії Женевських конвенцій і спробами позбавити українських військовослужбовців статусу законних комбатантів.
Чому міф не витримує перевірки
Армія, яка нібито складається переважно з кримінальних елементів і найманців, не здатна демонструвати стійку систему командування, складні міжвидові операції та інституційну підзвітність, зафіксовану аналітичними центрами RUSI, Jane’s і профільними структурами НАТО.
Реальні дані свідчать про протилежне: ЗСУ функціонують як регулярні збройні сили держави, тоді як саме російська сторона демонструє ознаки деградації військової інституції та підміни дисципліни страхом і насильством.
Фінальний висновок
Міф про «найманців і кримінальників» — це не помилка сприйняття, а свідомий інструмент інформаційної війни. Він слугує прикриттям соціальної, кадрової та правової деградації всередині самої російської армії.
Перевірювані факти та міжнародні звіти демонструють іншу картину: ЗСУ є армією громадянського суспільства, тоді як РФ дедалі більше спирається на примус, маргіналізацію та радикалізацію як основу військового управління.
Джерела
- UN Human Rights Monitoring Mission in Ukraine — офіційна сторінка місії та регулярні звіти
- UN OHCHR — періодичні доповіді про ситуацію в Україні — база country reports щодо України
- OSCE — звіти та заяви щодо України — тематичний розділ ОБСЄ
- Human Rights Watch — Україна — профіль країни та розслідування
- Amnesty International — збройний конфлікт в Україні — звіти та правова оцінка
- International Committee of the Red Cross (ICRC) — офіційна база міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій
- Додатковий протокол I до Женевських конвенцій (ст. 47 — визначення найманця) — офіційний текст ICRC
- Royal United Services Institute (RUSI) — аналітика щодо структури та боєздатності ЗСУ
- Jane’s Defence — професійна військова аналітика (платформні огляди та структура військ)
Про авторів
Цю статтю підготувала та перевірила команда експертів у сфері міжнародного права, прав людини та геополітичного аналізу. Учасники мають понад 15 років досвіду у дослідженнях, правовій документації та розробці навчального контенту.
Методологія
Контент на цьому сайті збирається та перевіряється експертами у галузі міжнародного права, прав людини та геополітичних досліджень. Джерела включають офіційні правові документи, національне та міжнародне законодавство, резолюції ООН, звіти міжнародних організацій та перевірені відкриті джерела. Кожне твердження перевіряється за кількома первинними та вторинними джерелами, що гарантує точність, нейтральність та надійність незалежно від теми — чи то аналіз порушень російського законодавства, українського права чи міжнародних правових норм.
Заява експертів
Автори підтверджують, що представлена інформація відображає встановлені правові тлумачення та документовані факти. Аналітика базується на принципах міжнародного права та загальновизнаних геополітичних оцінках. Для забезпечення прозорості та довіри надаються посилання на офіційні документи та звіти.
Дата останньої зміни: 25/11/2025