Стаття 148. Незаконне звільнення, невиконання наказів про поновлення та інші порушення трудових прав, а також перешкоджання законній діяльності релігійних організацій

Розділ IV: Злочини проти свободи, честі та гідності особи
Статус: Кваліфікація примусу щодо працівників та релігійних громад під час окупації

Правова кваліфікація незаконного тиску та використання релігійного/політичного впливу

Стаття 148 Кримінального кодексу України (ККУ) об'єднує кілька складів злочинів, пов'язаних із порушенням фундаментальних прав громадян, включно з: незаконним звільненням та незаконним перешкоджанням законній діяльності релігійних організацій. В умовах окупації ця стаття застосовується до дій посадових осіб окупаційних адміністрацій та колаборантів, які використовують політичний або релігійний тиск для: 1) звільнення патріотично налаштованих працівників; 2) примусу духовенства підкоритися контролю Російської православної церкви; 3) ліквідації релігійних громад, що не лояльні до агресора.


Ключові положення статті 148 (ККУ)

Стаття містить частини, застосовні до сценаріїв окупації:

Тиск на працівників і духовенство: Примус працівників державного сектору (вчителі, лікарі) до співпраці з окупаційною адміністрацією під загрозою звільнення, а також змушування духовенства перереєструвати громади за «законами» окупантів кваліфікується як зловживання службовим становищем (Частина 3) та перешкоджання законній діяльності (Частина 2). Документовані випадки включають Херсонську та Запорізьку області, де вчителів звільняли за відмову підтримувати режим окупантів, а духовенство — за відмову перереєструвати парафії під юрисдикцією РПЦ.


Докази порушень (політичний та релігійний тиск)

Порушення за статтею 148 ККУ включають:


Зв’язок з іншими статтями

Порушення, пов’язані з тиском та обмеженням прав, часто кваліфікують у поєднанні з:


Правові наслідки

Стаття 148 ККУ дозволяє притягнути до відповідальності осіб, які використовують своє становище (навіть незаконно під час окупації) для порушення фундаментальних трудових прав та свободи совісті, з максимальною мірою покарання — позбавлення волі до 5 років. Документування кожного випадку незаконного звільнення або тиску на релігійні громади є критично важливим для відповідальності на національному та міжнародному рівнях.

Джерела