Звіт за Московським механізмом (2023)

VIII. Загальні Висновки

Місія встановила, що велика кількість українських дітей була переміщена з території України на тимчасово окуповані території та на територію Російської Федерації з 24 лютого 2022 року і навіть до цієї дати. Хоча точні цифри залишаються невідомими, сам факт широкомасштабного переміщення українських дітей, схоже, не оспорюється ні Україною, ні Росією. У цьому звіті основна увага була приділена сиротам та дітям без супроводу, оскільки вони становлять найбільш вразливі групи серед переміщених дітей. Місія з'ясувала, що три найбільш поширені підстави для організованого переміщення цих дітей: евакуація з міркувань безпеки, передача з метою усиновлення або патронатного виховання та тимчасове перебування у так званих таборах відпочинку. Перебуваючи на тимчасово окупованих територіях або в Російській Федерації, українські діти розміщуються у різних установах або у російських сім'ях — форми розміщення включають усиновлення, яке застосовувалося переважно до дітей з Криму (принаймні з 2015 року), або опіку, піклування чи патронатні сім'ї, що, схоже, є більш поширеним для інших українських дітей (переважно з 24 лютого 2022 року). Незалежно від форми розміщення, українські діти піддаються проросійським інформаційним кампаніям, які часто рівнозначні цілеспрямованому перевихованню. Російська Федерація не вживає жодних заходів для активного сприяння поверненню українських дітей. Навпаки, вона створює різні перешкоди для сімей, які прагнуть повернути своїх дітей.

Місія розглянула повідомлення про евакуацію та насильницьке переміщення українських дітей російською окупаційною владою у світлі застосовного МГП. Російська Федерація зобов'язана, як воююча та окупаційна держава, поважати застосовні норми МГП, згідно з якими діти користуються захистом, що стосується "цивільного населення", "осіб, що перебувають під захистом", членів сім'ї і, нарешті, спеціальним захистом, присвяченим дітям.

Місія встановила, що хоча певні випадки евакуації дітей відповідали зобов'язанням Росії згідно з МГП, інші практики неконсенсусних евакуацій, передач та тривалого переміщення українських дітей становлять порушення МГП, а в певних випадках є серйозними порушеннями ЖК ІV та воєнними злочинами, зокрема порушенням заборони насильницького переміщення або депортації згідно зі Статтею 49 ЖК ІV.495 Місія також встановила, що невиправдане тривале перебування або необґрунтовані логістичні перешкоди порушують зобов'язання сприяти возз'єднанню та суперечать принципам, втіленим у ЖК ІV, що єдність сім'ї має бути захищена та поважатися.

Крім того, Місія вважає, що переміщення Росією українських дітей до районів під контролем Росії або на російську територію, у поєднанні з нехтуванням воюючою стороною зобов'язанням створити обов'язкові механізми згідно з ЖК ІV для відстеження цих дітей, повідомлення про їхнє місцезнаходження та сприяння їхній репатріації чи возз'єднанню з їхніми сім'ями, є порушенням ЖК, яке посилює тяжкість інших порушень.

Більше того, Місія дійшла висновку, що застосування усиновлення або подібних заходів асиміляції до дітей без супроводу є несумісним з ЖК ІV. Зміна громадянства українських дітей є порушенням Статті 50(2) ЖК ІV. Це також суперечить принципам, втіленим у ЖК ІV, що єдність сім'ї має бути захищена та поважатися. Сприяння перевихованню та постійній інтеграції у російські сім'ї служить підтвердженням того, що переміщені українські діти справді є жертвами депортації у значенні Статті 49 ЖК ІV.

Місія також встановила, що російська воююча сторона наразі не має функціонуючого механізму, який би сприяв возз'єднанню сімей українських дітей, які зараз перебувають у Росії або на окупованих Росією територіях. Навпаки, Місія бачить ознаки послідовної моделі, яка свідчить про те, що зусилля російської влади, спрямовані на дозвіл переміщення дітей з України до Російської Федерації, не включають кроків для подальшої евакуації до третіх країн або назад у більш безпечні райони України. Нинішній підхід російської влади сприяє постійному перебуванню та потенційно невиправдано затягнутій репатріації цих дітей, нехтуючи МГП.

Місія дійшла висновку, що мали місце численні та взаємопов'язані порушення прав депортованих дітей до Російської Федерації. Російська Федерація не лише явно неодноразово порушувала найкращі інтереси цих дітей, вона також заперечувала їхнє право на ідентичність, їхнє право на сім'ю, їхнє право на возз'єднання з сім'єю, а також порушувала їхні права на освіту, доступ до інформації, право на відпочинок, дозвілля, гру, розважальні заходи та участь у культурному житті та мистецтві, а також право на думку, совість та релігію, право на здоров'я, та право на свободу та безпеку. Це є триваючими порушеннями Статей 3, 8, 9, 10, 12, 14, 17, 20, 21, 24, 28, 29, 31 та 37 (b) КПР. Сукупні наслідки цих численних порушень також викликають дуже серйозне занепокоєння щодо того, що були порушені права цих дітей на свободу від тортур та жорстокого поводження та інших нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання (Стаття 37 (a) КПР). Крім того, Місія дійшла висновку, що практика насильницького переміщення та/або депортації українських дітей на тимчасово окуповані території та на територію Російської Федерації може становити злочин проти людяності у вигляді "депортації або насильницького переміщення населення".

Місія нагадує, що МГП, МППЛ та МКП покладають різні зобов'язання на держави. Вони охоплюють зобов'язання поважати та забезпечувати повагу до МГП; зобов'язання поважати, захищати та реалізовувати права людини; та зобов'язання запобігати, припиняти, розслідувати та переслідувати воєнні злочини та злочини проти людяності. Такі зобов'язання застосовуються не лише до Сторін конфлікту (МГП) або до територіальної держави (МППЛ, МКП), але й, у тій чи іншій формі, до третіх держав. Міжнародне співтовариство в цілому має забезпечити повагу до МГП, МППЛ та МКП.

Немає конкретних механізмів притягнення до відповідальності згідно з МГП. Може бути активована Міжнародна комісія зі встановлення фактів та призначені держави-покровительки, але ці інституції рідко, якщо взагалі, використовувалися в останні десятиліття. Таким чином, значною мірою залишається на МКЧХ, у його ролі заміни держав-покровительок, а також у його автономній ролі, вживати заходів, хоч і конфіденційних, для забезпечення поваги до норм МГП. Згідно з МППЛ, навпаки, існують різні політичні, а також квазісудові та навіть судові органи, які контролюють дотримання державами своїх зобов'язань, що випливають з МППЛ, та/або розглядають індивідуальні чи міждержавні скарги щодо порушень МППЛ. До таких органів належать РПЛ (Рада з прав людини ООН), Комітети ООН з прав людини або ЄСПЛ. Більшість із цих органів вже активно займаються ситуацією в Україні, а деякі навіть розглядали, хоча поки що з обмеженими результатами, насильницьке переміщення та/або депортацію українських дітей. Нарешті, згідно з МКП, як національні суди в Україні та в інших країнах, так і МКС розпочали розслідування звинувачень у воєнних злочинах та/або злочинах проти людяності, включаючи звинувачення, пов'язані з насильницьким переміщенням та/або депортацією українських дітей.