Звіт Московського механізму (2023)

IV. Огляд фактичної ситуації

Україна та Російська Федерація сходяться на думці, що велика кількість українських дітей протягом останніх місяців або років була переселена зі своїх домівок або в українські регіони, що перебувають під тимчасовою окупацією Російської Федерації, або на територію Російської Федерації. Цей факт, отже, добре встановлений і незаперечний. Однак, дві країни розходяться в точній кількості таких дітей, а також в інформації, яку вони надають про підстави для їхнього переселення, їхній статус під час переселення, поводження з ними та можливість їхнього повернення до України.

A. Невизначеність щодо кількості українських дітей, які стали об'єктами примусового переміщення та/або депортації

Інформація про кількість українських дітей, які стали об'єктами примусового переміщення та/або депортації, значно відрізняється від джерела до джерела. Це значною мірою пояснюється тим, що ці джерела не завжди зосереджуються на одній і тій же категорії(ях) дітей або навіть змішують різні категорії. Відсутність деталей про те, як були отримані конкретні цифри, ступінь їхньої перевірки та спосіб перевірки, а також відсутність та/або недоступність списків дітей, включених у ці цифри, також сприяють невизначеності, як і загалом складний контекст збройного конфлікту, який часто перешкоджає точному збору даних.

Російська Федерація в інтерв'ю ТАСС з представником неназваного правоохоронного органу вказала, що з лютого 2022 року по лютий 2023 року на територію Російської Федерації з території України прибуло понад 5,3 мільйона осіб, включно з 738 000 дітей46. Подальші деталі не надаються, і незрозуміло, чи ця цифра включає лише дітей, які перетнули міжнародно визнані кордони між Україною та Росією, чи вона також включає дітей, які переїхали або були переміщені до тимчасово окупованих регіонів України – які Російська Федерація сьогодні вважає частиною своєї території. Однак зрозуміло, що ця цифра не обмежується дітьми, які були переміщені без батьків чи інших законних опікунів.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро пан Лубінець вважає цифру, надану Російською Федерацією, перебільшеною, припускаючи натомість, що кількість дітей може становити близько 150 00047. Пан Лубінець посилається на дітей, «незаконно вивезених» з території України. На зустрічі з експертами пан Лубінець підтвердив, що ця цифра стосується всіх дітей, які були переміщені на територію Російської Федерації, у міжнародно визнаних кордонах цієї країни, а не лише дітей, переміщених без батьків чи інших законних опікунів. Уповноважена Президента України з прав дитини пані Дар'я Герасимчук вважає, що «ми можемо говорити про кілька сотень тисяч викрадених дітей, тобто 200-300 тисяч»48.

Національне інформаційне бюро (НІБ) України у справах військовополонених, примусово депортованих та зниклих безвісти осіб, створене Кабінетом Міністрів України у березні 2022 року49, надає та регулярно оновлює цифру українських дітей, які були «депортовані»50. Ця цифра має відповідати «офіційно перевіреним дітям на території Російської Федерації»51. Під час візиту до Києва українська влада пояснила експертам, що перевірка відбувається шляхом багаторазової звірки даних про зниклих дітей та їхнє місцезнаходження кількома установами (НІБ, Офіс Генерального прокурора, Національна поліція тощо). Однак не зовсім зрозуміло, чи включає ця цифра тих дітей, які були переміщені до Російської Федерації зі своїми батьками чи іншими законними опікунами, чи вона обмежується сиротами та дітьми без супроводу. Станом на 22 квітня 2023 року кількість депортованих дітей становила 19 393 депортовані дитини. Наведена цифра (на відповідний час) НІБ цитувалася у звіті НКРОМ52, у заявах міжнародних організацій та держав53 та в ЗМІ. НІБ також вказує кількість «повернених» дітей – станом на 23 квітня 2023 року ця цифра становила 361. Місія не мала можливості перевірити ці цифри.

B. Категорії українських дітей, які стали об'єктами примусового переміщення та/або депортації

Місія встановила, що в межах персонального мандату, як зазначено вище, існують дві основні категорії дітей.

Перша охоплює сиріт, тобто дітей, які більше не мають батьків, або тому, що їхні батьки померли, або тому, що вони невідомі, або тому, що вони законно відмовилися від дитини. Діти можуть стати сиротами з причин, не пов'язаних із поточним конфліктом, або через смерть батьків під час цього конфлікту. Сироти часто опиняються, тимчасово чи постійно, в установах. Вони також можуть бути влаштовані, за рішенням компетентного органу, під опіку та піклування над дітьми54, у прийомні сім'ї55 або в дитячі будинки сімейного типу56. Якщо сироти усиновлюються57, вони більше не вважаються сиротами, оскільки між ними та їхніми прийомними батьками встановлюється новий правовий зв'язок.

Друга категорія складається з дітей без супроводу, тобто дітей, які мають батьків, але були розлучені з ними з різних причин, які можуть бути, але не обов'язково є, пов'язаними з поточним конфліктом. Категорія внутрішньо дуже різноманітна. Вона включає дітей, влаштованих, на строк до 3, максимум 6 місяців, під «патронат»58 (патронат над дітьми) у ситуаціях, коли їхні сім'ї стикаються зі складними життєвими обставинами, дітей, залишених батьками з іншими членами сім'ї (наприклад, коли батьки працюють за кордоном або коли батько призваний до армії, а мати відсутня), та дітей, насильно розлучених зі своїми батьками під час поточного конфлікту (наприклад, дітей, батьки яких не пройшли фільтрацію, або дітей, яких батьки відправили до так званих таборів відпочинку, але повернення яких було затримано).

Згідно з наявними даними за 2020 рік, загальна чисельність дитячого населення України становила 7 579 700 дітей. З них було 23 000 дітей-сиріт та 47 229 дітей, позбавлених батьківського піклування. Було 6 000 неповнолітніх, які підлягали усиновленню59. Крім того, офіційні оцінки вказували, що станом на 24 лютого 2022 року в Україні проживало понад 105 000 дітей у близько 700 дитячих будинках, школах-інтернатах та інших установах60. Більше половини дитячого населення України було переміщено в межах України або через кордони з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації61. Як зазначено вище, кількість переміщених на тимчасово окуповані території або на територію Російської Федерації залишається спірною, але і Російська Федерація, і Україна вказують на цифри, що становлять сотні тисяч дітей, включаючи, однак, як дітей з батьками чи іншими законними опікунами, так і без них.

C. Найбільш поширені підстави для переміщення дітей з України

Місія встановила, що існують три найбільш часто вказувані підстави для переміщення дітей з території України на територію тимчасово окупованої території або Російської Федерації. Це евакуація з міркувань безпеки, переміщення з метою усиновлення або прийомної опіки та тимчасове перебування у так званих таборах відпочинку. Досить часто одночасно висувається кілька підстав та/або мета переміщення може змінюватися з часом (наприклад, дітей відправляють до таборів, але потім не повертають через ситуацію з безпекою в їхньому рідному регіоні). Законність заявлених підстав для переміщення оцінюється в наступних розділах цього звіту. Цей розділ зосереджується на фактичних аспектах переміщення дітей, виправданих зазначеними підставами.

1. Евакуація з міркувань безпеки

Евакуація з міркувань безпеки була запропонована як правова підстава для широкомасштабного переміщення цивільного населення, включно з дітьми, яке відбулося з територій так званих Донецької та Луганської «народних республік» (ДНР, ЛНР) протягом тижня, що передував нападу Російської Федерації на Україну 24 лютого 2022 року. Як повідомляють російські джерела, одним із перших об'єктів, повністю евакуйованих з території так званої ДНР на територію Російської Федерації (Ростов-на-Дону), була Донецька школа-інтернат №1, де проживало близько 225 сиріт62. Станом на 20 лютого 2022 року регіональні органи влади Ростовської області повідомили, що до Ростовської області прибуло понад 2 904 дитини з території так званих ДНР та ЛНР – ймовірно, як з батьками чи іншими законними опікунами, так і без них – що становило 40% від загальної кількості евакуйованого цивільного населення63. Того ж дня Міністерство надзвичайних ситуацій Російської Федерації повідомило, що на територію Росії прибуло близько 53 000 евакуйованих з так званих ДНР та ЛНР64. Якби відсоток дітей, вказаний для Ростовської області, був застосовний і тут, загальна кількість українських дітей, переміщених до Російської Федерації, досягла б близько 21 000. На зустрічі за формулою Арріа, скликаній Росією в Нью-Йорку 4 квітня 2023 року, так звана омбудсменка так званої ДНР, пані Дар'я Морозова, уточнила, що до 24 лютого 2022 року, крім дітей, переміщених з батьками, з території так званої ДНР було евакуйовано 71 дитину з дитячих будинків, понад 760 сиріт та дітей, залишених без батьківського піклування, та понад 160 вихованців дитячих соціальних центрів65.

З 24 лютого 2022 року Російська Федерація неодноразово організовувала переміщення цивільного населення, включно з дітьми, з українських територій, де відбувалися або очікувалися активні бойові дії, до Росії66. Евакуація з міркувань безпеки була головною правовою підставою для таких переміщень. Так, наприклад, 18 червня 2022 року Міжвідомчий координаційний штаб Російської Федерації з гуманітарного реагування заявив, що «за останню добу, без участі української сторони, на територію Російської Федерації з небезпечних регіонів України та республік Донбасу евакуйовано 29 733 особи, включно з 3 502 дітьми, а загалом з початку спеціальної військової операції – 1 936 911 осіб, з яких 307 423 – діти»67. З березня по травень 2022 року відбулося широкомасштабне переміщення цивільного населення, включно з дітьми, з району Маріуполя68, після чого з серпня по листопад 2022 року відбулися більш обмежені переміщення з цього району69.

Необхідність евакуації цивільних осіб, включно з дітьми, з міркувань безпеки також була вказана як основна причина переміщень, що відбуваються під час виведення російських збройних сил та окупаційної адміністрації з деяких тимчасово окупованих територій. Наприклад, 8 жовтня 2022 року так званий заступник голови російської окупаційної адміністрації в тимчасово окупованій Херсонській області, пан Кирило Стремоусов, вказав, що адміністрація вирішила розпочати евакуацію сімей з дітьми на територію окупованого Криму та Росії (Ростовська та Краснодарська області)70. 21 жовтня 2022 року пан Стремоусов уточнив, що серед переміщених до окупованого Криму було 40 дітей з Херсонського дитячого будинку71. Одним із закладів, які були евакуйовані з Херсонської області в кілька етапів, був Олешківський дитячий будинок-інтернат. Близько 80 дітей з інвалідністю з цієї установи були доставлені до Криму (Сімферополь) та до Росії (Краснодар)72. Подібні переміщення відбувалися до та під час виведення російських військових сил та окупаційної адміністрації з інших українських регіонів, таких як Запоріжжя та Миколаїв. Одним із найновіших прикладів є евакуація дітей з міста Енергодара в Запорізькій області до тимчасово окупованого Криму, яка розпочалася в середині квітня 2023 року73.

Міркування безпеки також вказуються як найбільш поширена підстава для переміщення з їхніх рідних районів дітей, батьки яких були вбиті в поточному конфлікті, які втратили батьків під час конфлікту або батьки чи (законні або інші) опікуни яких були затримані під час так званої фільтрації. Так, HRW повідомляє, що 18 березня 2022 року волонтер, який супроводжував групу з 17 дітей віком 2-17 років з медичного закладу в Маріуполі, був затриманий на блокпосту окупаційної адміністрації так званої ДНР і розлучений з дітьми, місцезнаходження яких залишається невідомим74.

2. Переміщення з метою усиновлення або прийомної опіки

Діти також були переміщені з території України на територію Російської Федерації з метою усиновлення або прийомної опіки. Це стосується, зокрема, дітей із Криму, який Російська Федерація вважає частиною своєї території з часу незаконної анексії регіону в 2014 році і де з того часу застосовується російське сімейне законодавство75. Це законодавство дає можливість громадянам з будь-якої частини Російської Федерації усиновлювати дітей-сиріт з Криму, оскільки ці діти тепер вважаються такими, що мають російське громадянство. Вже у жовтні 2014 року російська окупаційна адміністрація в Криму приєдналася до ініціативи під назвою «Потяги надії» (Поезд надежды). Згідно з інформацією, опублікованою так званим Міністерством освіти, науки та молоді Республіки Крим, у рамках цієї ініціативи «сім’ї, які прибули з інших регіонів Російської Федерації /.../ знайомляться з дітьми-сиротами та дітьми, залишеними без батьківського піклування, з метою подальшого влаштування їх у свої сім’ї. Також планується робота зі створення відеопрофілів для дітей цієї категорії для розміщення відео в ЗМІ та на спеціалізованому вебпорталі, щоб привернути увагу до кримських дітей для можливості їх влаштування в сім’ї громадян Російської Федерації»76. Під час зустрічі з Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим Місія отримала інформацію, яка свідчить про те, що понад 1000 дітей могли бути таким чином переміщені з Криму в різні частини Російської Федерації в рамках ініціативи «Потяги надії».

Після 24 лютого 2022 року Російська Федерація почала впроваджувати інші засоби для спрощення усиновлення та надання прийомної опіки дітям із так званих ДНР та ЛНР (тоді визнаних Російською Федерацією як незалежні держави). Оскільки ці процедури в основному стосувалися дітей, які були евакуйовані на територію Російської Федерації в контексті, описаному вище, вони будуть обговорюватися в підрозділі С (ситуація дітей під час переміщення). Однак важливо додати, що після незаконної анексії чотирьох українських регіонів – Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької – у жовтні 2022 року діти-сироти з цих регіонів опинилися в такому ж становищі, як і діти-сироти з Криму. Вважаючись російськими громадянами, вони можуть бути усиновлені російськими сім’ями з будь-якої частини Росії. І дійсно, вебпортал Усыновите.pу77, який містить базу даних дітей з різних регіонів Російської Федерації, доступних для усиновлення (усыновлениe) або прийомної опіки (опека – попечительство), також включає дані про дітей з незаконно анексованих регіонів України78. Місія не зустрічала жодних цифр, які б свідчили про те, скільки дітей з українських регіонів, окрім Криму, могло бути переміщено на територію Російської Федерації з метою усиновлення або прийомної опіки.

3. Тимчасове перебування у так званих таборах відпочинку

Навпаки, є досить багато доказів, які підтверджують, що велика кількість українських дітей була переміщена на тимчасово окуповану територію (Крим) або на територію Російської Федерації з метою тимчасового перебування у так званих таборах відпочинку. Звіт Єльського університету I вказує, що кількість таких дітей могла досягти 6 00079. Той самий звіт також свідчить, що українські діти були розміщені щонайменше у 43 закладах по всій території Росії, деякі з яких розташовані аж у Сибіру та на східному узбережжі Тихого океану80. Нарешті, у звіті зазначається, що до так званих таборів відпочинку були переміщені різні категорії дітей – діти з батьками або чіткою сімейною опікою, діти-сироти, діти в установах, а також діти, чия опіка є неясною або невизначеною через обставини воєнного часу81. Те, що українських дітей відправляли до таких таборів у Криму або в Російській Федерації, також підтверджено російськими джерелами. Ці джерела також показують, що практика відправлення українських дітей до так званих таборів відпочинку в Росії розпочалася вже після незаконної анексії Криму82, хоча немає повідомлень про небажання повертати їх тоді.

Ситуація суттєво змінилася з 24 лютого 2022 року, коли пропозиції про відправлення дітей до так званих таборів відпочинку в Криму та Росії (а також до Білорусі83) були зроблені сім’ям та установам із так званих ДНР та ЛНР, а також з будь-яких українських територій, які на коротший або довший період опинилися під ефективним контролем Російської Федерації. Такі пропозиції часто було важко відхилити не лише через суворі умови життя в окупації, але й через тиск з боку російських або проросійських органів. Крім того, деякі діти були затримані в таборах значно довше, ніж планувалося спочатку, нібито через ситуацію з безпекою в їхньому рідному регіоні. Є повідомлення про переміщення дітей між різними таборами без згоди (та інформування) їхніх батьків або законних опікунів84.

У квітні 2023 року Уповноважена при Президенті РФ з прав дитини, пані Львова-Бєлова, повідомила у своїх дописах у Telegram, що «з жовтня 2022 року понад 2,5 тисячі дітей повернулися до своїх сімей з таборів відпочинку, незважаючи на труднощі, що виникли»85. Вона також зазначила, що це були діти з Херсонської, Херсонської та Запорізької областей, яких батьки «добровільно відправили наприкінці літа – восени 2022 року, зокрема, щоб вивезти їх з-під обстрілів. Через деякий час їх розділила лінія фронту – і стало важко забрати дітей. Батьків призовного віку не випускала влада України, матері не завжди могли поїхати в дорогу, тому що не було з ким залишити інших дітей або вони були занадто маленькі, хтось переїхав. Не всі змогли знайти довірену особу, яка могла б приїхати за дитиною»86. За словами пані Львової-Бєлової, всі діти з трьох регіонів повернулися додому до середини квітня 2023 року87. Місія не мала можливості перевірити цю інформацію або отримати більш конкретні цифри щодо українських дітей (з трьох регіонів або з інших частин України, включно з незаконно анексованими Росією), які були відправлені до так званих таборів відпочинку і досі не були повернуті до своїх сімей. Певною варіацією тимчасового перебування у так званих таборах відпочинку є переміщення українських дітей на тимчасово окуповані території або до Російської Федерації нібито з метою медичного лікування чи реабілітації. Наприклад, повідомлялося, що 6 жовтня 2022 року діти з трьох шкіл у Херсоні (школи № 30, 41 та 52) були переміщені російською окупаційною владою до Криму для «реабілітації»88.

D. Статус українських дітей під час примусового переміщення або депортації

Інформація, отримана від свідків та зібрана експертними органами та НУО, свідчить про те, що під час примусового переміщення або депортації українські діти розміщуються або у певних установах (дитячі будинки, так звані табори відпочинку тощо), або у російських сім’ях (прийомні сім’ї або усиновлювачі). Немає точних даних про кількість або пропорцію дітей, які підпадають під ці різні типи розміщення. Місія отримала повідомлення, які вказують на те, що українських дітей часто неодноразово переміщували з одного місця в інше та з однієї форми розміщення в іншу під час їхнього перебування в Росії89.

Сімейний кодекс Російської Федерації90 розрізняє три форми сімейного влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування (формы семейного устройства детей, оставшихся без попечения родителей). Це усиновлення (усыновление, удочерение), прийомна сім'я (приёмная семья) та опіка та піклування (опека и попечительство)91. Діти також можуть бути поміщені під нагляд в освітні організації, медичні організації або організації, що надають соціальні послуги92. Усі ці форми можуть бути використані «у випадках смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, обмеження їх батьківських прав, визнання батьків недієздатними, хвороби батьків, тривалої відсутності батьків, а також ухилення батьків від виховання дітей або від захисту їхніх прав та інтересів /.../»93. Крім того, близько 30 регіонів Російської Федерації запровадили законодавство про «патронат»94, що є тимчасовою формою влаштування дітей, які потребують особливої державної опіки.

Усиновлення вважається «пріоритетною формою влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування»95. Воно здійснюється на підставі судового рішення і може включати зміну імені, прізвища, а також дати та місця народження дитини. Воно керується принципом таємниці, через що не існує і не може існувати жодної бази даних усиновлених дітей96. На відміну від деяких інших форм сімейного влаштування, усиновлення не оплачується, але деякі регіони надають одноразову допомогу, що виплачується з місцевих бюджетів усиновлювачам, розмір якої може сягати до 300 000 рублів97. Подібно до цих інших форм, усиновлення, регульоване Сімейним кодексом Росії, стосується лише дітей з російським громадянством.

Процес легалізації влаштування українських дітей у російські сім'ї включав кілька ключових законодавчих змін:

1. 9 березня 2022 року Президент Путін закликав змінити законодавство, щоб дозволити влаштування дітей-сиріт із ДНР та ЛНР у російські сім’ї, навіть без російського громадянства, зазначивши, що «це надзвичайні обставини...»98. За цим послідувала законодавча робота та переговори99.
2. 30 травня 2022 року було видано Указ Президента № 330, який поширив спрощену процедуру отримання російського громадянства на «дітей-сиріт та дітей, залишених без батьківського піклування... які є громадянами Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки або України, тимчасово перебувають, постійно або тимчасово проживають на території Російської Федерації»105. Цей указ дозволив опікунам або керівникам установ подавати документи на отримання громадянства від імені дітей.
3. Після незаконної анексії чотирьох українських регіонів у жовтні 2022 року пізніший указ (№ 951) та Федеральний закон від 18 березня 2023 року ще більше спростили процедуру відмови від громадянства України для дітей віком до 14 років на підставі заяви їхніх батьків або законних опікунів, включаючи представників установ, без впливу на дитину107108.

Зміна громадянства робить дітей-сиріт та дітей без супроводу доступними для усиновлення або інших форм сімейного влаштування. Місія відзначила повідомлення про великий інтерес серед російських сімей до прийняття українських дітей109 та про те, що сім’ї, як повідомляється, повинні були пройти спеціальні (патріотичні) курси та отримували фінансові стимули110. Пані Львова-Бєлова оголосила 26 жовтня 2022 року, що майже 350 дітей-сиріт з Донбасу були влаштовані у прийомні сім’ї (приемные семьи) у 16 регіонах111. Хоча деякі джерела називають ці влаштування формальним усиновленням (усыновление)112, а сама пані Львова-Бєлова заявила, що вона усиновила 15-річного хлопчика з Маріуполя113, пізніше вона стверджувала, що термін «усиновлення» (усыновление) був некоректним і що діти були влаштовані під опіку та піклування (опека и попечительство) або у прийомні сім’ї (приёмная семья)114. Через таємницю усиновлення перевірка є складною, але Місія вважає правдоподібним, що перевага надається не-судовим формам влаштування.

Місія отримала інформацію, що свідчить про те, що українські діти піддаються проросійським інформаційним кампаніям та цілеспрямованому перевихованню під час їхнього перебування, що включає відвідування російських шкіл за російськими навчальними планами та вимогу виявляти проросійські почуття, наприклад, співати гімн Російської Федерації115116.

E. Повернення українських дітей

Згідно з даними українського НІБ, лише 361 із загальної кількості 19 393 «депортованих» дітей були «повернуті» в Україну станом на 23 квітня 2023 року. Деталі цих повернень публічно не доступні, але, схоже, вони є результатом «спільної операції» за участю української влади (НІБ, Офіс Генерального прокурора, секретні служби тощо), організацій громадянського суспільства з України та/або інших країн, волонтерів з України та/або Росії, а також, і головним чином, батьків, інших родичів або інших законних опікунів відповідних дітей.

Повідомлення НУО та заяви жертв і свідків послідовно підтверджують, що Російська Федерація не веде активного пошуку родичів українських дітей, які були переміщені на тимчасово окуповані території або на територію Російської Федерації, а також не надає жодної допомоги тим батькам чи іншим родичам та/або законним опікунам, які прагнуть возз’єднатися зі своїми дітьми. Навпаки, Росія, здається, ускладнює українським сім’ям, а також українській владі, пошук переміщених українських дітей, зокрема, через відсутність будь-яких списків таких дітей, неодноразове переміщення дітей з одного місця в інше або використання російської форми імен для українців117.